Почнемо з того, що набірний орнамент використовувався не лише в рамках на титулах, а і в дизайні заставок та кінцівок:
Заставка та кінцівка з Евангелія учителного. Друкарня Гедеона Балабана. Крилос. 1606.
І не лише в кирилівських друках вживалися набірні орнаменти, а і латинських, що були видані в Україні та інших частинах Речі Посполитої:
Титули книг: Rosprawa krotka o sposobie odkuplenia kosciola krzescianskego. Друкарня Лаврентія Малаховича, Панівці, 1609, та Патерікон Сільвестра Косова, друкарня Києво-Печерської лаври, 1635.
Власне, складальні орнаменти, напевно і прийшли з заходу. Нижче бачимо один з таких західних прикладів:
Заставка з французького видання Le Theater Francoys Моріса Бугро, Тур, 1594
В Україні такі орнаменти швидко і надовго прижилися. Іноді типографи докладали в їх складанні чималої фантазії та майстерності:
Титул книги Номоканон. Друкарня Михайла Сльозки, Львів, 1646.
Цікаво, що геніальний український графік Володимир Юрчишин, використовував стилізовані набірні рамки вже в сучасних виданнях, причому сприймалося то надзвичайно по-українськи. Про рівень майстерності художника свідчить і те, що він спеціально надавав рамкам деяку кривизну, яка виглядала абсолютно природньо:
Шмуцтитул збірки творів Феофана Прокоповича, Київ, 1979.
Дійсно, набірні орнаменти, особливо рамки на титулах не були ідеально рівними, іноді через недосконале друкарське обладнання, а іноді через недостатню майстерність працівників друкарні.
Титул книги Яна Полянського «Epithalamium...», друкарня Шеліги, Львів, 1626.
Але майстерність працівників Острожської друкарні, безумовно була на найвищому рівні. Навіть дивно, наскільки рівні рамки в острозьких виданнях:
Титул книги Маргарит Іоана Златоуста. Друкарня Костянтина Острожського, Острог, 1595.
Взагалі-то тема набірних орнаментів українських стародруків ще менш досліджена ніж тема шрифтів, і ще чекає, як свого дослідника, так і сучасного дизайнера-інтерпритатора.
Немає коментарів:
Дописати коментар