Давайте згадаємо, що до 1517 року існувало лише три кирилівські друкарні: в Кракові Ш. Фіоля (1491), в Цетиньє Д. Црноєвича (1494) та друкарня в Тирговіште (1508-1512). Порівняємо рядкові шрифти книг цих друкарень з рядковим шрифтом празьких видань Скорини:
Бачимо, що шрифт тирговіштенської друкарні імітує рукописний устав, напевно якоїсь конкретної книги. Логіка руху пера простежується в усіх літерах, а окремі літери (М, Ф, Ч) виглядають саме як уставні – мальовані.
Очевидно, якийсь рукописний зразок наслідували і німецькі майстри, які різали шрифт для Ш. Фіоля, адже слов’янської мови вони не знали, і графіка кирилівських літер була їм не знайома. Напевно що Борсдорфу чи Крабесу були надіслані рукописні зразки.
У обох друкарнях використовувалися літери у кількох варіантах: традиційні широкі та вузькі О, С, Є та У. Найбільше варіантів літер у краківських друках Фіоля, найменше у шрифті чорногорської друкарні Црноєвича у Цетиньє. Як вважав відомий чеський вчений П. Шафарик «чорногорський шрифт без сумніву, різаний у Римі чи у Венеції дуже хорошим італійським майстром»(9).
Бачимо, що з трьох наведених, саме чорногорський шрифт найбільш подібний до шрифту видань Скорини. Тут схожі і графіка літери М, на відміну від інших шрифтів, і подібність обох літер Р. Тобто, якщо припустити вірність твердження П. Шафарика, шляхи знову ведуть до Венеції, де напевно бував і Скорина.
А якщо ми порівняємо рядковий шрифт вже віленських видань Скорини зі шрифтом Русконі, ми отримаємо вже зовсім не таке враження як від порівняння зі шрифтами празькими:
Віленські шрифти Скорини набагато подібніші до шрифтів Русконі ніж празькі. Тут і близькі пропорції (віленський шрифт більш квадратний, порівняно з празьким), і дуже схожа графіка окремих літер:
і практично однаковий розмір шрифтів (книги однакового формату в 1/8), і близька тематика та призначення видань. Молитовники Русконі і Скорини були на той час єдиними малоформатними (як зараз би ми сказали – кишеньковими) виданнями кирилицею. В. Шматов пише: «В кирилівському книгодрукуванні до Скорини не було настільки портативних видань»(10), але як ми вже згадували, дослідник чомусь ігнорує видання Д. Русконі, які були саме такого формату. Тут ми швидше погоджуємося з думкою Є. Немировського: «Джорджо Русконі вперше поширив практику видання малоформатних Часовників на книги кирилівського шрифту. Надалі цим же шляхом підуть Венеціанський типограф Божидар Вукович у своєму «Збірнику для подорожуючих» 1520 р. та Франциск Скорина – у «Малій подорожній книжці» близько 1522 р. Характерне саме перегукування назв видань Вуковича і Скорини»(11).
І хоча Є. Немировський прямо не говорить про знайомство Ф. Скорини з виданням Б. Вуковича і про запозичення у нього ідеї малоформатного молитовника для подорожуючих, таку гіпотезу ми все ж таки мусимо розглянути. Як і подібність (чи не подібність) шрифтів Вуковича і шрифтів Скорини.
Вукович
Божидар Вукович, чорногорець за походженням засновує у Венеції друкарню, з якої у 1519 році виходять перші книги – «Псалтир» та «Служебник»(12). Надруковані вони в ¼ долю листа, і для нашої теми зараз не являють цікавості, а от «Молитовник», виданий у наступному, 1520 році був надрукований в 1/8. Теоретично, Скорина міг його бачити перед друкуванням своїх віленських книг. Але, на жаль, єдиний примірник «Молитовника» що був відомий дослідникам, втрачений у 1941 році(13), і дослідити його шрифт немає можливості.
Скорина
Франциск Скорина видав у 1517-1519 роках у Празі Псалтир та 19 книг Біблії (окремими брошурами). У всіх виданнях використані одні і ті ж шрифти. У зразку нижче наведений фрагмент з празької «Псалтирі» 1517 року:
Шрифтів два: текстовий і заголовковий. Уточнимо, що дослідники називають шість празьких шрифтів Скорини: великий, середній, малий прописні; рядковий, рядковий з надрядковими знаками та лігатурний(14). З прописних шрифтів найбільше використовується малий – в титулах, колонтитулах та в основному тексті як прописні літери:
У цьому шрифті ми бачимо, як звичні кирилівські літери (В, Г, И, К, Л, П, Т, Х), так і літери не звичної форми (А, У, Ч, Ю), які характерні саме для видань Скорини. Варто також відзначити, що літери Ф та Ш в цьому, прописному шрифті, використані точно такі самі, як і в рядковому шрифті:
Вище бачимо празький рядковий шрифт Ф. Скорини. Деякі літери існують у ньому в двох варіантах. Як зазначає Є. Немировський: «Ні фонетично, ні граматично, використання того чи іншого варіанту [літери] не регламентується»(15).
У третьому рядку показані деякі лігатурні літери. «Літери з «титлами» можна умовно зарахувати і до лігатурного шрифту, до складу якого входять і так звані логотипи – три знаки відлиті на спільній ніжці»(16).
Ці «лігатурні логотипи» у друках Ф. Скорини явище дуже цікаве, а сама назва ніби підказує, де і як ці шрифтові поєднання можуть бути використані сучасними шрифтовими дизайнерами. Нижче бачимо кілька таких прикладів з празьких видань Скорини:
Треба сказати кілька слів про великий і середній прописні шрифти празьких видань Ф. Скорини. Ці шрифти використовувалися дуже рідко. Великий – лише на загальному титулі Біблії, а середній – на початку речень, набраних малим прописним шрифтом. Нижче бачимо приклади великого і середнього прописних празьких шрифтів:
Кілька слів про ініціали. Вони в празьких виданнях Скорини двох типів – ініціали у прямокутних орнаментальних рамках – як ініціал О на зразку сторінки з Псалтирі вище, та ініціали близькі за графікою до середнього прописного шрифту. Ці ініціали є дуже цікавим, їх декоративність сприяє зрозумінню логіки інших шрифтів Скорини:
Переїхавши з Праги до Вільно, Ф. Скорина перевозить з собою і друкарню, і шрифти. У Вільно протягом 1522 року Скорина друкує тексти об’єднані назвою «Мала подорожня книжиця» а у 1525 році – книгу «Апостол». Але у віленських друках використовуються лише заголовкові празькі шрифти. Текстові ж відливаються нові – меншого розміру, оскільки віленські видання були «кишенькового» формату. Нижче наведений фрагмент сторінки з віленського «Апостола» 1525 року:
Віленських шрифтів дослідники нараховують чотири: прописний, рядковий, рядковий з надрядковими знаками та лігатурний(17).
Тобто, у віленських друках використаний празький малий прописний шрифт і новий текстовий, хоча формально текстових три. Спробуємо пояснити.
У кирилівській писемності велику роль відігравали надрядкові знаки оклику, придихання, наголосу і т. ін.(18) Друкарі тих часів працювали з цими знаками, які ще називають діакритичними, у два способи: оксії, варії, апострофи та ін., відливалися як окремі знаки, і у наборі ставилися над відповідними літерами. Другий спосіб, який використовував і Ф. Скорина: відливання літер у двох варіантах – з діакритичними знаками і без них. Тобто, формально, літери нижче з двох різних шрифтів, хоча графічно вони тотожні:
Нижче бачимо рядковий шрифт віленських видань Ф. Скорини:
Віленський шрифт, як ми уже зазначали менший празького і має більш квадратні пропорції. Також варто відзначити, що у віленському шрифті значно менше варіантів однієї й тієї ж літери. Скорина відмовляється від других В, Д, Є, З, Р, та уводить нове Т, яке дуже схоже на запозичення у Русконі. Цікаво, також, що В Скорина залишає не традиційне кирилівське, а своє оригінальне, більше схоже на літеру глаголиці. Невдалою літерою, з нашого сьогодні, видається А, яка схожа на наше Я. Але в часи Скорини Я у нашій сьогоднішній графіці не знали, і в якості звуку Я користувалися малим юсом та йотованим азом.
В цілому, шрифти Скорини були досить оригінальними, як для свого часу, так і для всього періоду кирилівського книгодрукування. Їх наслідували і копіювали у своїх виданнях деякі інші друкарі, в першу чергу на батьківщині Скорини – в Білорусі, і першу чергу в протестантському середовищі, ідеї якого були близькі і Скорині. Найпомітніший протестантський гурток існував у середині XVI ст. у Несвіжі.
Далі буде.
В заключній частині читайте про шрифти друкарень, на які вплинули друки Скорини: Несвіжську та Тюбінгемську кирилівські та Лоську латинську! А також про друки В. Тяпинського та Я. де Баромі, чиї видання теж зазнали впливу друків Скорининських. Крім того, майже детективну історію про з'ясування особи Франа Мицаловича, чиїм ім'ям в книзі «Історія сербської кирилиці» підписана репродукція книги, надрукованої дуже знайомим нам шрифтом.
Примітки:
9. Немировський Е. Л. Начало книгопечатания у южных славян. М. 2005, стор. 64-66.
10. Шматов В. Ф. Искусство книги Франциска Скорины. Москва, 1990, стор. 149
11. Немировский Е. Л. Франциск Скорина. Минск, 1990, стор. 212
12. Немировский Е. Л. Славянские издания кирилловского (церковнословянского) шрифта 1491-2000 гг.. Т.1 (1491-1550), Инвентарь сохранившихся экземпляров и указатель литературы. Знак, 2009, стор. 98
13. Немировский Е. Л. Славянские издания кирилловского (церковнословянского) шрифта 1491-2000 гг.. Т.1 (1491-1550), Инвентарь сохранившихся экземпляров и указатель литературы. Знак, 2009, стор. 402
14. Энциклопедический словарь «Франциск Скорина и его время». Минск, 1990, стор. 565
15. Там же.
16. Там же.
17. Немировский Е. Л. Франциск Скорина. Минск, 1990, стор. 458
18. Энциклопедический словар «Книговедение». Москва, 1982, стор. 171
Немає коментарів:
Дописати коментар