понеділок, 14 травня 2018 р.

Шрифтова графіка Василя Єрмілова


Чи має конструктивізм стосунок до України, а шрифт Ermilov, що використаний у проекті Ukraine NOW, зв’язок із шрифтовою спадщиною Василя Єрмілова?


На початку травня 2018 року уряд України затвердив дизайн великого комплексного проекту «Бренд України у світі», який має на меті презентувати нашу державу в інших країнах, продемонструвати її особливість та привабливість. Проект покликаний, в повний голос,  заявити про найбільшу країну Європи, дати зрозуміти світові — ми є, ми окрема країна, ми відкриті для співпраці. Необхідність таких заходів не підлягає жодному сумніву, адже чимало європейців почувши назву нашої країни з подивом запитують: Україна?… еее… це десь в Африці? А у кращому випадку згадують про Чорнобиль. І хоча за останнє десятиліття проектів промоції України у світі було кілька, всі вони не досягли своєї мети. Хотілось сподіватися, що новий проект (на який ніби-то витрачений рік напруженої праці) комплексно та потужно явить світові українську ідентичність.
Ми залишимо аналіз усього комплексу фахівцям рекламної справи та маркетологам, психологам та футурологам, політтехнологам та лідерам думок. Нас же цікавить основа айдентики — її шрифт. Але перед тим як ми перейдемо до його розгляду — кілька слів про інші частини логотипа — основного елемента айдентики.

Цих частин не багато — це, власне, дві плашки: прямокутна жовта і кругла блакитна, які, очевидно, мають символізувати кольори українського прапору (чи може шведського? ні?). На цьому дотичність до України закінчується. І якщо з кольорами все зрозуміло, то чому плашки? В чому тут оригінальне та ефектне дизайнерське рішення? Чи не звичайний це, десятиліттями замусолений штамп? Виявляється все просто: плашки вживані у промоціях багатьох країн, тієї ж Великобританії, наприклад.


Але якщо у британській айдентиці присутній впізнаваний елемент — частина прапору, то український логотип абсолютно знеособлений. Ну правда, погодьтеся, хто в Європі пов’яже жовтий прямокутник та блакитний кружечок з кольорами українського прапору?

 
Коментар Ігоря Степанова, відомого українського архітектора, каліграфа, організатора фестивалю «Манускриптум»

Але комплексний аналіз айдентики, як ми уже зазначали, лишаємо вищенаведеним фахівцям, а самі займемося оглядом шрифту.
Як сказано в презентації айдентики, в ній використаний шрифт «Ermilov», створений спеціально для цього проекту українським дизайнером Кирилом Ткачовим.


«Це сучасний масивний геометричний гротеск» — стверджують автори проекту, і додають що джерелом натхнення у створені цього шрифту були роботи українського художника-конструктивіста Василя Єрмілова. Здавалося б, ось він український контекст, адже Василь Єрмілов — знакова фігура української візуальної культури. Його шрифтові твори — оригінальні, конструктивні, ефектні — як ніякі інші вписуються в сучасний європейський світогляд. Але справа в тому, що конструктивізм — це ніяк не сучасність. Ці практики були поширені майже століття тому, і пропагували абсолютно конкретні ідеї.
Один з ідеологів цього напряму — Олексій Ган у своїй програмній роботі «Конструктивізм», що вийшла друком 1922 року писав: «Наша эпоха — эпоха индустриальная. И скульптура должна уступить место пространственному разрешению вещи. Живопись не может состязаться с светописью, т е. с фотографией. Театр смешон, когда продуктом наших дней являются вспышки „массового действа“. Архитектура бессильна остановить развивающийся конструктивизм. Конструктивизм и массовое действо неразрывно связаны с трудовой системой нашего революционного бытия».

Фрагмент сторінки книги О. Гана «Конструктивізм», 1922 р.

Радянський конструктивізм, що оперував трьома «дисциплінами»: тектоніка, фактура, конструкція, ґрунтувався на «теорії історичного матеріалізму наукового комунізму» та був нерозривно пов’язаний з «революційно-марксистською думкою».  «Советский строй и его практика — единственная школа конструктивизма» — проголошував О. Ган. Але це не зовсім відповідало дійсності.
Конструктивізм був поширений, крім СРСР, також у Голландії, Чехії, Польщі та Німеччині. Саме у останній існувала потужна конструктивістична школа — Баухауз. Саме німецькі художники — Віллі Баумайстер, Вальтер Дексель, Іоган Мольцан, Курт Швіттерс та ін. — були провідниками нового напряму шрифтової графіки — die Neue Typographie, що формувався протягом першого десятиліття ХХ ст., і був проголошений у1923 році у маніфесті Ласло Мохой-Надя «Нова типографія» (щоправда, українському загалу відома однойменна, але більш пізня праця Яна Чіхольда).
Німецькі конструктивісти проголошували, що «нова типографія відрізняється від старої тим, що намагається конструювати зовнішню форму, виходячи з функцій тексту». Вони проповідували стандартизацію елементів побудови шрифтової композиції, відмову від симетрії на користь асиметрії, заперечували будь-які орнаментальні оздоби. «Відбувається остаточний і абсолютний розрив між старим і новим», — стверджував Піт Мондріан.

Віллі Баумайстер. Запрошення. 1924 р. Приклад того, як типографія спрямовує погляд читача

Ці тези — простиставлення старого і нового були дуже суголосними радянським ідеологічним віянням «руйнування старого та будівництва нового». Але радянські конструктивісти пішли ще далі: не вдовольняючись відкиданням методів старого мистецтва, вони вирішили заперечити саме мистецтво, як таке.
«Смерть искусству! Оно естественно возникло, естественно развивалось и естественно пришло к своему исчезновению», — проголошував Олексій Ган. Але чи міг він тоді знати, що через пів-століття вже конструктивізм назвуть мистецтвом, більше того — мистецьким стилем?! Чи міг Олексій Ган тоді, у 1922 році, передбачити, що вже через десятиліття конструктивізм виродиться у прикрашательство, але не орнаментальним декором, який так ненавиділи конструктивісти, а геометричними елементами, часто мальованими, що не мали нічого спільного з «машинним мистецтвом», проголошеним Ганом, свого часу…
Геометрія і ритм — це все що лишилося нам від конструктивізму. Більшість з нас, напевно, здивується коли побачить сьогодні той «чистий» конструктивім, такий який мали на увазі його ідеологи.

Л. Ковальов, обкладинка збірника «Гонг», 1924; С. Телінгатер, обкладинка журналу «Полиграфическое прооизводство», 1928. Приклади «чистого» конструктивізму, у яких композиції виконані виключно з поліграфічних елементів — літер, лінійок, пробільного матеріалу

Беззастережно захоплюються чистою формою німецькі художники. Яскравий приклад — перший варіант шрифту «Футура», виконаний Паулем Реннером у 1925 році. Увесь шрифт виконаний з двох елементів та їхніх незначних модифікацій: кола (півкола) та прямокутника (який при значному подовжені перетворюється на лінію, яка, в свою чергу, подвоївшись — на кут). Ця чиста форма — вершина конструктивізму!

П. Реннер. Перший варіант шрифту «Футура», 1925 р.

Але вже через кілька років Реннер створює новий варіант «Футури», який і був реалізований у металі словолитнею Бауера.  На сьогодні ми маємо кілька десятків цифрових модифікацій «Футури», створених різними шрифтовими  студіями.

Журнальна реклама словолитні Бауера з дуже символічним салоганом: Futura — die Schrift unserer Zeit (Футура — шрифт нашого часу). З журналу Gebrauchgraphik, 1928 р.

У 1920-их роках «Футура» мала надзвичайну популярність. Вживали як готову гарнітуру, так і різноманітні перемальовки на її основі. Не минуло це захоплення й українських графіків. Так, в кількох обкладинках львів’янина Святослава Гординського ми бачимо явні аналогії першого варіанту «Футури».

Обкладинки виконані С. Гординським, поч. 1930-их.

Але свій найбільший розвиток конструктивізм отримав не у Львові (який тоді хоч і входив до складу Польщі, де конструктивізм активно поширювався з сусідньої Німеччини), а у Харкові. І хоча тут ми маємо справу не з чистим конструктивізмом, а швидше з геометричними композиціями у стилі конструктивізму, все ж таки твори харківських художників 1920-30 рр. заслуговують окремої уваги.
В цей час, у тодішній столиці радянської України, працює ціла плеяда художників-графіків, більшість з яких, вирішують свої графічні композиції як конструкції. Серед них: В. Меллєр, Г. Цапок, О. Влизько, Г. Фішер, А. Страхов, В. Єрмілов та ін. Змінюють свої творчі манери, на більш конструктивістичні, В. Кричевський та А. Петрицький. Але найбільш характерними, на нашу думку, є твори Адольфа Страхова. Причому, у художника надзвичайно виразні не лише шрифтові образи, а і антропоморфні. Активно працюючи у скульптурі, Страхов і у графіці «виліплює» людські обличчя надзвичайно ефектно.

А. Страхов. Плакати 1920(6?) та 1931 рр.

Не менш виразні і шрифти Страхова. На першому плакаті що «рекламує» новостворене свято 8 березня, і який часто репродукують без імені автора (хоча на плакаті є підпис) досить важко розібрати дату — 1920 чи 1926 рік. Якщо 1920-ий, то це взагалі неймовірно. Щойно, рік тому, створений Баухауз! До публікації «Конструктивізму» Олексія Гана ще два роки! А в літерах на плакаті Страхова вже максимально геометризовані форми! Та навіть і для 1926 року це дуже потужна графіка.


Літери Страхова були ефектними в його час, захоплюють вони і наших сучасників. Так, у 2005 році харків’янкою Софією Ждановою був створений шрифт, на основі літерацій Страхова до плакату «Виконаймо вугільну п’ятирічку…»

С. Жданова. Шрифт «Страхов», 2005 р. Навчальне завдання курсу «Акцидентний шрифт», що викладається у Харківській державній академії дизайну і мистецтв (керівник — професор В. Лєсняк).

Ім’я іншого знакового художника українського конструктивізму — Василя Єрмілова є сьогодні чи не найвідомішим. Цьому сприяли, як популяризація його творчості в стінах Харківської академії дизайну (де Єрмілов, до речі, довгий час викладав), так і праці авторитетних мистецтвознавців, в першу чергу Ольги Лагутенко і Тетяни Павлової. Тож не дивно, що виставка творів В. Єрмілова, що відбулася у 2011 році в Мистецькому арсеналі в Києві, мала величезну популярність. Більше того, у Фейсбук уже кілька років ведеться сторінка митця, де викладаються маловідомі його твори.

Твори В. Єрмілова в експозиції Мистецького арсеналу. Київ, 2011 р.

Що ж являла собою шрифтова графіка Василя Єрмілова? Наскільки типовими були його твори для епохи конструктивізму 1920-30 рр.? На які графічні форми могли б надихнути твори Єрмілова? На ці питання спробуємо відповісти оглянувши шрифтові композиції художника.
Однією з найбільш ранніх (з тих що збереглися до нашого часу) творів Єрмілова з шрифтовим рішенням є композиція «Нічне кафе», 1918 р. — суто футуристичне рішення, без жодного конструктивізму (та й зарано ще для нього, але подібні рішення художник вживатиме і надалі, наприклад у оформленні збірки поезій Катерина Неймаєр, або творів Веліміра Хлєбнікова).

В. Єрмілов. Нічне кафе, 1918 р.

Інший шрифтовий стиль Василя Єрмілова можна означити як футуризм з українським забарвленням. Певно тут проявився вплив школи Георгія Нарбута. 

В. Єрмілов. Проект упаковки, 1920-ті

Ще один напрямок шрифтової творчості Єрмілова можна умовно позначити як «авангард». Найвідоміший твір — обкладинка видання «Мистецькі матеріали авангарду», 1929 р. Але у цьому ж стилі протягом 1920-их Єрмілов виконує чимало творів, в тому числі прикладного характеру (реклама, упаковка).

В. Єрмілов. Проект реклами, 1920-ті

І тільки з середини 1920-их років Єрмілов захоплюється конструктивізмом. Що цікаво: практично у всіх роботах Єрмілов вживає конденсований, витягнутий шрифт.

 
В. Єрмілов. Обкладинки 1927 та 1929 рр.

Єдина обкладинка, яку нам вдалося розшукати, де використаний не витягнутий, а більш-менш квадратний шрифт — це «Радіо в житах» В. Поліщука:


Швидко розчарувавшись в геометричному конструктивізмі, Єрмілов звертається до фотографічного — активно використовує у своїх обкладинках (згідно з настановами Гана) світопис, тобто фотографію ))

В. Єрмілов. Обкладинки 1932 та 1933 рр.

Врешті, з середини 1930-их, Єрмілов відходить від конструктивізму взагалі. То ж виникає цілком резонне питання: якими творами Василя Єрмілова надихався Кирило Ткачов при створенні шрифта Ermilov?

Коментар Альони Соломадіної, яка є автором айдентики низки проектів Мистецького арсеналу

Чи може від Єрмілова у цьому шрифті лише ім'я? Так і це велике питання, в першу чергу етичне. Наскільки припустимо використовувати у назві свого твору ім'я конкретного художника? А якщо вже використовувати, то це багато до чого зобов'язує.
Це відповідальність, як перед художником (чи його спадкоємцями), так і перед споживачем, як перед колегами-шрифтовиками, так і перед замовниками.
Від шрифту з назвою Ermilov ми очікуємо певної графіки літер, яка би нам нагадувала про творчість саме Василя Єрмілова, і дуже дивуємося, коли впізнаємо у літерах більше обриси «Футури» Пауля Реннера. Хоча, справедливості заради, треба зазначити, що шрифт Ermilov не є копією шрифту Futura. Шрифт Ermilov — це дуже цікавий шрифт, який має свої графічні родзинки, а в цілому сприймається як цільний, стильний, сучасний. От тільки зі шрифтами Василя Єрмілова Ermilov не має нічого спільного, крім назви.
Але так чи інакше, але айдентика «бренду України у світі» затверджена Кабміном разом зі шрифтом, і треба цей факт сприйняти. Можна, звичайно, порадіти що в цій айдентиці використаний шрифт українського автора, хай і без жодного українського контексту. Але мине кілька років, і новий Кабмін оголосить новий конкурс дизайну «бренду України у світі» (так і буде, можете не сумніватись )). Через кілька років зміняться суспільні смаки, і геометризм стане вже не актуальним (як став не актуальним, лише після десяти років свого існування, конструктивізм. Дуже показові, у цьому плані, висловлювання Яна Чіхольда — у 1950-их він з таким же завзяттям заперечував ідеї «нової типографії», з яким їх пропагував у 1930-их), і тоді, можливо, і в промоціях України в світі з'являться шрифти з українським забарвленням.
Ці шрифти є вже зараз — це роботи багатьох українських шрифтових дизайнерів. Але суспільство не готове до них. У гонитві за якимось примарним «сучасним», «європейським» відкидається, власне, український культурний спадок — те, чим ми й могли би бути цікавими світу. Але це справа не сьогоднішнього дня. Сьогодні у тренді лібералізм, латинізація і театр-на-Подолі.
P.S.: Обговорення зазначеного проекту показало наскільки знаковою є фігура Василя Єрмілова для української культури. Кілька українських шрифтових дизайнерів продемонстрували свої роботи на основі графіки Єрмілова. Автору цих рядків відомі, на сьогодні, близько десятка шрифтових стилізацій на основі творчості Василя Єрмілова, але це тема вже окремої статті.