четвер, 10 липня 2014 р.

Шрифт «Калина» і шрифтова спадщина Георгія Нарбута


Одинадцятого червня, 2014 року найбільша шрифтова інтернет-крамниця Myfonts поповнилася українським шрифтом «Калина», який випустила львівська дизайн-студія «2D Typo». Для «Кирилівських читань» цікавим буде детально оглянути цей шрифт, адже він створений за мотивами робіт одного з найкращих українських графіків Георгія Нарбута, який в свою чергу, надихався шрифтовим спадком старої кирилиці.

Це не перша спроба створити шрифт на основі робіт Г. Нарбута. Більшість цих проектів ми також розглянемо у нашій рецензії, але почнемо все-таки з Нарбута, який був може й не першим, але безсумнівно найвизначнішим українським шрифтовим графіком першої половини ХХ ст.
Дмитро Антонович, дискутуючи свого часу (1927 рік) з Федором Ернстом стверджував що на Г. Нарбута відбувався «вплив місцевої української графіки, особливо В. Кричевського, а почасти і Бойчука» [1]. Ф. Ернст же наполягав на тому, що ніякого книжкового мистецтва в Україні до Нарбута не було. З обома вченими можна погодитися лише частково.
У 1900–1910-ті роки новітня українська графіка робила свої перші кроки. «Тільки з кінцем ХІХ в. зачалась загальна реакція проти того пісного зубожіння графіки, до якого вона дійшла паралельно з розвоєм друкарської техніки протягом століття», — писав у 1921 році Михайло Грушевський [2]. Загальна криза графічного мистецтва в Україні проходила «...в пору глибокого занепаду артистичної творчості, який українське життя переживало у ХІХ в. під натиском офіціальної русифікації й полонізації» [2]. Тільки наприкінці 1900 — на початку 1910-их років починає відроджуватися мистецтво української графіки, що так високо було піднялося протягом XVII–XVIII ст. Певною мірою цей рух був ініційований М. Грушевським: «...мова йде не про саме механічне вживання старих взірців, їх копіювання чи імітування (яке до певної міри було почалося після мого «Національно–культурного руху»). Ми не можемо друкувати старими черенками XVII в., ні механічно повторити сі старі оздоби: се має значіння тільки для розбудження інтересу до скарбів нашої старої графіки; але для вжитку нової мусить вона бути відроджена у новій формі» [2].

Обкладинки книг М. Грушевського «Національно–культурний рух» (1912) та «Ілюстрована історія України» (1913), виконані В. Кричевським

Українські художники, що відроджували, а по суті створювали наново українську графіку, безумовно не могли оминути мистецький спадок XVII–XVIII ст., але зразки ті наслідувалися або цілком буквально, або ж це були дещо наївні, не надто майстерні стилізації. Та й художників цих було обмаль. Крім Василя Кричевського в цей період в Україні професійно займався графікою хіба що Охрім Судомора, а Павло Ковжун, що стане згодом одним із кращих шрифтових майстрів, в ці роки робить лише перші кроки у галузі графіки [3].

П. Ковжун. Назва рубрики у журналі «Сяйво», 1913 рік

Продовжуючи ту давню дискусію між Д. Антоновичем та Ф. Ернстом, мусимо зазначити, що до Г. Нарбута в Україні графікою та шрифтовим мистецтвом зокрема, займалися одиниці. Після ж неповних трьох років перебування Г. Нарбута у Києві, можна впевнено говорити про українську шрифтову школу. До її входили як безпосередні учні Г. Нарбута: Л. Лозовський, Р. Лісовський, М. Кирнарський, так і ті художники-графіки, які перебували під впливом творчості Нарбута, але не вчилися у нього безпосередньо: П. Ковжун, А. Середа, О. Маренков та ін. Що ж приніс Г. Нарбут в українське мистецтво? Чим викликав таке бурхливе пожвавлення української графіки? Безумовно, це в першу чергу мистецтво шрифту.

Обкладинки, виконані художниками Р. Лісовським, Л. Лозовським, М. Кирнарським у 1920-их рр.

Микола Зеров пригадує одну із розмов з Георгієм Нарбутом наприкінці 1919 – на початку 1920 рр.: «... а закінчив заявою, що вінець своєї роботи графіка бачить в утворенні художнього шрифта, в якому мав використати графічний стиль український XVII— XVIII в.в. Взагалі українська книжка повинна виробити свої формати, свій тип обкладинки і свої шрифти: один на зразок єлизаветинського, тільки простіший, «без хвостів», другий тонкий подібного-ж рисунку, третій—для художніх видань—український бароковий. Але творити шрифт—то «велика морока»: треба опрацьовувати кожну літеру, кожну дрібницю приймати до відому, розміряти. Часу на те поки-що немає. Але раніше чи пізніше,—а за ту роботу він візьметься» [4].
Але створити такий шрифт, не судилося — 23 травня 1920 року Георгій Нарбут помирає. З величезного шрифтового доробку Майстра ми маємо лише мальовані шрифти, переважно на книжкових обкладинках. Є відомості що якийсь набірний шрифт Г. Нарбут виконав у 1912 році в Петербурзі.
«Вчора й сьогодні працював як ніколи: річ у тому, що 15-го жовтня закінчується останній термін подання шрифту на конкурс, а в мене ще не все напоготові» [5], — писав художник 13 жовтня у листі до дружини, а у наступному листі, датованому 16-им жовтня, стверджував що проект він таки завершив: «Зараз, слава Богу, я закінчив шрифти й набагато легше стало: немає тягаря на душі від того, що не виконано роботу, що не встигаю — і так далі» [5]. Очевидно, мова йде про конкурс, що був оголошений словитнею Лемана, про який пізніше, згадував Г. Лукомський, описуючи експозицію Всеросійської виставки у Києві 1913 року:
«У книжковому відділі — цікава вітрина О. І. Лемана зі зразками шрифтів. Як шкода, що досі, незважаючи на цілком відроджене й правильне уявлення про красу шрифту, не відлито ще жодного нового (у старому стилі) класичного шрифту. Ми всі обходимося єлизаветинським ревільйоном та олександрівським ампірним (заштрихованим) шрифтами, що стали вже дуже банальними. А відлити новий шрифт, за зразком італійського ренесансно-класичного, ми ще не встигли. І хоча конкурс, оголошений з цією метою О. І. Леманом, між нашими найкращими художниками закінчився преміюванням (І премія мал. С. Чехоніна) одного зі шрифтів, але, при бажанні його здійснити, визнано було, що його зроблено не цілком зі знанням словолитної справи і він потребував би виправлення (незважаючи на свою бездоганну художність), оскільки художники не ставили за мету вивчити закони друку, шрифту і т. ін., хоча й перейнялися цілком духом краси старовинних шрифтів» [6].

Рекламний проспект словитні Лемана, виданий спеціально до Всеросійської виставки у Києві

Зображень нарбутівських шрифтів, відправлених на той конкурс ми не маємо — не відомо чи збереглися вони. Але якщо ми розглянемо надруковані шрифтові роботи Г. Нарбута цього періоду, то ми побачимо, що майже всі вони виконані у граждансько-класицистичному стилі. Власне, і Г. Лукомський під визначенням «старий стиль» має на увазі ренесансну антикву, а не стару кирилицю.

Обкладинки виконані Г. Нарбутом протягом 1912–1913 рр.

У шрифтових роботах Г. Нарбута першої половини 1910-их ми спостерігаємо як захоплення класицистичною антиквою, так і експерименти зі старою кирилицею. Це період становлення художника, саме як шрифтового графіка. У 1916–1917 рр., ми вже бачимо руку зрілого майстра.

Обкладинки виконані Г. Нарбутом протягом 1917-го року

Власне, «Українська абетка» стала тією межою, після якої починається новий період у шрифтовій творчості художника. І хоча виконано було лише половину літер, всі вони надзвичайно вивірені та зкорельовані між собою. Тут ми можемо говорити не про мальований заголовок (або як би ми сказали сьогодні — літерацію, де одна й та ж літера може мати трохи різні форми), а швидше про комплект літер для набірного шрифту.
Звичайно ж, цими літерами цікавилися шрифтові дизайнери. У 1961 році, молодий (тоді) художник Володимир Юрчишин, використовує літери нарбутівської абетки у своїй роботі.

В. Юрчишин. Обкладинка каталогу виставки А. Базилевича та І. Селіванова. Київ. 1961

У 1970-их роках шрифт на основі нарбутівського створив відомий київський шрифтовик Олег Снарський. Новий шрифт практично повністю повторює літери «Української абетки» Г. Нарбута, але інтрига в тому, що абетка ця (як ми зауважили вище) не мала повного комплекту літер. Графіку відсутніх літер, художникові довелося проектувати самотужки.

 
Г. Нарбут. Літери з листів «Української абетки» 1917

О. Снарський. Шрифт на основі «Української абетки» Г. Нарбута. 1979

Схоже що літеру Е О. Снарський запозичив зі стилізації В. Юрчишина, а Є — це коомбінована С Е, з якої взята середня горизонталь, що виглядає дещо закороткою. Літера Ж, безумовно, зроблена з КП — з НТ — з Г. З цими літерами, як і з Ц, Ш, Щ, Ю, все досить просто. Складніше з ДУЯ, які жещо випадають із загального стилю шрифту. Я — це взагалі найпроблемніша літера гражданки. Не дивно, що Георгій Нарбут часто замінював її на малим юсом — Ѧ, як це було в старій кирилиці. Надзвичайно вдало виглядають літери Р та Ь, які очевидно повторюють логіку Ч

 
 Г. Заречнюк. Шрифт «NarbutAbetka», 2001 

У 2001 році львівський шрифтовий дизайнер Генадій Заречнюк створив цифровий шрифт на основі «Української абетки» Г. Нарбута. Схоже, що дизайнер використав і доробок О. Снарського, адже відсутні у Нарбута літери у Заречнюка і у Снарського практично однакові.
Ще один шрифт Г. Заречнюка, що теж датується початком 2000-их років, зроблений за мотивами шрифтів Г. Нарбута — NarbutClassic. Власне, серед робіт самого Георгія Нарбута подібний прототип нам виявити не вдалось — напевно Г. Заречнюк користувався якось пізнішою вільною стилізацією за мотивами робіт Г. Нарбута, можливо авторства того ж О. Снарського, а можливо це авторська стилізація.

Г. Заречнюк. Шрифт «NarbutClassic», 2001 

Шрифт цей останнім часом відомий, насамперед тим, що він вживається у «візитці Яроша». Це словосполучення та зображення стало настільки відомим інтернет-мемом, що повз нього не зміг пройти й відомий російський дизайнер А. Лєбєдєв. У своєму проекті «Бізнес-лінч», Артємій назвав цей шрифт «типичным революционным русским шрифтом 1920 годов». Подібне твердження, як ми бачимо є далеким від істини.
Ще один шрифт О. Снарського, про який варто згадати названий автором «декоративний український вузький по Г. Нарбуту» [8].  

О. Снарський. Шрифт «Декоративний український вузький» за мотивами творів Г Нарбута. 1979

З цією стилізацією трохи перегукується шрифт Г. Заречнюка «NarbutClassic», але він зроблений не з нього. Набагато більше подібностей ми бачимо у шрифті «Калина», до розгляду якого, ми нарешті підійшли.

Л. Турецький, А. Александрова. Шрифт «Калина», 2014

Можна сказати що «Калина» — більш широке накреслення шрифту «Декоративний український вузький». Крім того, у шрифті «Калина» трохи менша контрастність штрихів. За рахунок цього шрифт виглядає більш світлим і більш «сучасним», хоча й зберігає той «нарбутівський» присмак. До гражданських літер української абетки додані латинські літери, а також дві «історичні альтернативи» для літер Н та З, але це просто підставка латинської літери N та грецької Σ (у дзеркальному відображенні). А от справжні історичні альтернативи, що ґрунтувались би на оригінальних розробках Г. Нарбута, у цьому шрифті виглядали би дійсно цікаво.

Пропозиція історичних альтернатив для шрифту «Калина». Літери взяті зі шрифтових робіт Г. Нарбута

Стилізоване Σ Нарбут використовував для С, а для З іноді (як і в старій кирилиці) вживалася літера подібна до латинського Z, але із хвостом донизу. Так само і N у Нарбута не співпадає з латинським N. Художник робить лівий штамб літери похилим, і ритмує його з А та М. Надзвичайно цікаві у Нарбута У та особливо Д — літера що є одною з найбільш проблемних у сучасній кирилиці-гражданці. До речі, і у шрифті «Калина» літера Д випадає з решти інших. Також, на нашу думку, були би доречні історичні форми літер Щ та Я, тим більше що їх вживав і Георгій Нарбут.

Деякі щрифтові роботи Г. Нарбута 1918-20 рр.

Під кінець нашої рецензії (що врешті вилилася у невелике дослідження),  скажемо про родзинку шрифту «Калина» — орнаментальний додаток до нього, зроблений на основі однієї з обкладинок журналу «Мистецтво».

Г. Нарбут. Обкладинка журналу «Мистецтво», 1920

Орнамент складається з кількох елементів, які різноманітно компонуються між собою. За допомогою «Kalyna-Ornamental» можна як текстурно заливати великі площини, так і робити орнаментальні рамки, заставки та інші елементи. 

Л. Турецький, А. Александрова. Символьний шрифт «Kalyna-Ornamental», 2014

Дуже добре, що сучасні українські шрифтові дизайнери звертаються до нашого минулого, і використовують багатий мистецький спадок початку ХХ ст. В свою чергу, Г. Нарбут, В. Кричевський, П. Ковжун, Р. Лісовський та ін., спрямовували свою увагу на шрифтовий спадок XVII–XVIII ст. Стара кирилиця дійсно зберігає в собі чимало надзвичайно цікавих графічних рішень, і здатна надихнути талановитого сучасного шрифтового дизайнера на якісну та оригінальну роботу. Сподіваємося, це справа найближчих років. «Кирилівські читання», зі свого боку будуть інформувати про друкарські шрифти XVII–XVIII ст., про дипінті та епіграфіку, мистецтво кирилівського рукопису. Звичайно ж, окрему увагу ми будемо приділяти нашій шрифтовій сучасності, особливо її кращим зразкам, яким є зокрема шрифт «Калина».

Придбати шрифт можна на MyFonts, шрифт Kalyna коштує $36, Kalyna-Ornamental — додається у подарунок.

Література:
1. Антонович Д. Культ Нарбута і мистецтво нової української книги. // Книголюб. Прага. 1927. №1. С. 24
2. Грушевський М. Українські стародруки. // Твори у 50 томах. Т. 9. Львів. 2009 С. 241
3. Кіс-Федорук О. До характеристики раннього (київського) періоду творчості Павла Ковжуна. //Буття в мистецтві. Львів. 2007. С. 263-273
4. Зеров М. Мої зустрічі з Г. І. Нарбутом. // Бібліологічні вісті. Київ. 1927. №1. С. 104
5. Нарбут Г. Листи до дружини. // Хроніка-2000. Київ. 1996. №16. С. 219–255
6. Лукомскій Г. Архитектура, художественная промышленность и печатное дҍло на Всероссийской выставкҍ в Кіевҍ. // Искусство в Южной России. Киев. 1913. № 7–8. С. 347–368
7. Белецкий П. Нарбут. Ленинград. 1985
8. Снарский О. Шрифты, алфавиты для рекламных и лекоративно-оформительских работ. Киев. 1979

1 коментар: