25 листопада 2014 року будуть оголошені результати російського шрифтового конкурсу «Современная кириллица’2014». Не дивлячись на те що співорганізатором конкурсу виступило «Российское федеральное агентство по печати и массовым коммуникациям», у ньому (конкурсі) прийняли участь кілька дизайнерів з України. Більше того, один з українців увійшов до складу журі. Лишимо за межами добра і зла таку позицію як співпраця з зі структурами російської держави, яка є сьогодні агресором проти України. Оглянемо стосунки тих останніх 25-ти років, коли Росія ще була дружньою нам країною, і коли участь українських дизайнерів у російських шрифтових конкурсах була чимось абсолютно природнім.
Шрифт-89
Найпершим російським (тоді ще всесоюзним) шрифтовим конкурсом був «Шрифт-89», оголошений московським журналом «Реклама» [1].
Об'ява про конкурс «Шрифт-89» у другому номері журналу «Реклама» за 1989 рік
Географічна статистика учасників конкурсу «Шрифт-89»
В Україні ж, у той час шрифтові конкурси не проводилися, існували лише книжкові виставки. Того ж, 1989 року у Києві відбулася «5 республіканська виставка ілюстрації та книжкового оформлення» на якій хоча і були присутні роботи таких знаних художників шрифту як В. Чебаник, А. Пономаренко, В. Юрчишин [5], але саме шрифтовою подією виставка не стала. Українську частину періоду 1989–2014 рр. ми докладно оглядатимемо у другій частині нашої публікації, зараз же повернемося до російських подій.
Далі в російському шрифтовому середовищі спостерігається період занепаду, пов’язаний, з одного боку з переходом на нові економічні стосунки, а з іншого — появою персональних комп’ютерів, які спричинили прихід до шрифтової галузі велику кількість непрофесіоналів. Але природній відбір зробив свою справу, і у професії врешті лишилися найкращі. Певним етапом у російському дизайнерському середовищі став 1996 рік. Саме тоді розпочало свою роботу об’єднання «Портфеліо» (до речі, творчим директором одного із учасників об’єднання — студії «Imadesign» був Еркен Кагаров — один із дипломантів «Шрифту-89», що переїхав до Москви із Ташкенту), а також почав видаватися журнал «Как».
Пожвавилася і шрифтова діяльність: у рамках Міжнародного бієнале «Золотая пчела-3» у тому ж таки 1996 році, була номінація «Шрифти» [6], але до окремого російського шрифтового конкурсу лишалося ще кілька років.
Відбувалося це формування в досить складних умовах. «Гроші давав ПараТайп, але їх не потрібно було багато — у нас не передбачався призовий фонд <…> платити за оренду виставкового залу нам теж не було потреби, оскільки ми розмістилися у себе в клубі (у приміщенні де знаходиться наша асоціація розміщений дитячий клуб «Комп’ютер»)», — розповідав у інтерв’ю журналу «Как» один із організаторів конкурсу В. Єфімов [9].
Члени журі «Кирилиці99» В. Єфімов та Б. Трофімов оглядають конкурсну експозицію (фото з журналу «Как»)
Далі в російському шрифтовому середовищі спостерігається період занепаду, пов’язаний, з одного боку з переходом на нові економічні стосунки, а з іншого — появою персональних комп’ютерів, які спричинили прихід до шрифтової галузі велику кількість непрофесіоналів. Але природній відбір зробив свою справу, і у професії врешті лишилися найкращі. Певним етапом у російському дизайнерському середовищі став 1996 рік. Саме тоді розпочало свою роботу об’єднання «Портфеліо» (до речі, творчим директором одного із учасників об’єднання — студії «Imadesign» був Еркен Кагаров — один із дипломантів «Шрифту-89», що переїхав до Москви із Ташкенту), а також почав видаватися журнал «Как».
Пожвавилася і шрифтова діяльність: у рамках Міжнародного бієнале «Золотая пчела-3» у тому ж таки 1996 році, була номінація «Шрифти» [6], але до окремого російського шрифтового конкурсу лишалося ще кілька років.
Кириллица-99
Конкурс на який приймалися виключно кирилівські шрифти був організований так званою «Асоціацією дизайнерів шрифту», за сприяння ще двох московських творчих організацій: «Академії графічного дизайну» та асоціації «Золотая пчела», спонсором конкурсу виступила фірма ParaType [7], яка «вважає своїм завданням формування шрифтової культури сучасної Росії» [8].Відбувалося це формування в досить складних умовах. «Гроші давав ПараТайп, але їх не потрібно було багато — у нас не передбачався призовий фонд <…> платити за оренду виставкового залу нам теж не було потреби, оскільки ми розмістилися у себе в клубі (у приміщенні де знаходиться наша асоціація розміщений дитячий клуб «Комп’ютер»)», — розповідав у інтерв’ю журналу «Как» один із організаторів конкурсу В. Єфімов [9].
В «Кирилиці-99» прийняли участь 49 дизайнерів, але кількість учасників з України дізнатися не вдалось — відомі лише переможці, але оскільки В. Єфімов зазначає, що «з Пітера не було жодної роботи» [9], можемо припустити, що і з України не було учасників. Тим не менше, серед дипломантів конкурсу один українець був — С. Пиший, який в той час проживав уже в Канаді [9]. Його робота «ІТС Ансестор» отримала диплом у категорії «Набірні прикраси».
Подібна ситуація — участь українця з поза меж України повториться ще у одному російському шрифтовому конкурсі — «TypeArt’01», але не будемо забігати наперед і розповімо спочатку про чи не найбільшу шрифтову подію того часу — «Буква:раз!» — конкурс, що проходив під егідою AtypI, і страшно сказати, самої ООН.
Журі конкурсу «Буква:раз!» (фото з журналу «Абзац»)
Подібна ситуація — участь українця з поза меж України повториться ще у одному російському шрифтовому конкурсі — «TypeArt’01», але не будемо забігати наперед і розповімо спочатку про чи не найбільшу шрифтову подію того часу — «Буква:раз!» — конкурс, що проходив під егідою AtypI, і страшно сказати, самої ООН.
Буква:раз!
Організатором «Букви:раз!», як і попереднього шрифтового конкурсу була «Асоціація дизайнерів шрифту», але тепер вже «за дорученням ATypI» [10]. Але оскільки захід проводився «під егідою ООН, в рамках Року діалогу між цивілізаціями», то відповідно він мав інший статус ніж решта російських конкурсів. Відомий російський типограф М. Жуков вважає, що цей конкурс взагалі не можна називати російським і ставити в один ряд з рештою тогочасних конкурсів, оскільки ініціатором його була саме міжнародна організація, а засідання журі відбувалося у московському інформаційному центрі ООН, територія якого не є територією РФ. Дійсно, захід вирізнявся як високім рівнем організації, так і складом журі, до якого крім Максима Жукова що був головуючим, входили також: Юрій Герчук, Володимир Єфімов, Метью Картер, Акіра Кобаясі, Любов Кузнєцова, Джері Леонідас та Фіона Росс [11].
До участі у конкурсі приймалися будь-які абетки та системи письма, найрізноманітніші шрифти та знакові системи, типи дизайну шрифтів також не обмежувались. Переможців було рівно 100, серед них четверо учасників з України: Олена Лікутіна, Юрій Ліла, Олена Зотікова та Ольга Оверчук.
Всі українські учасники конкурсу «Буква:раз!» — вихованці Володимира Лєсняка [12]. Тобто, якщо до попереднього конкурсу були залучені виключно студенти Московського університету друкарства (зокрема, одну з нагород отримала тоді ще студентка, Гаяне Багдасарян), то у «Букві:раз!» брали участь також і студенти Харківської академії дизайну і мистецтв.
Роботи харків’ян: «Таня» Ольги Оверчук, «Гейша» Олени Лікутіної, «Зигзаг» Юрія Ліли, «Мейд ін Чайна» Олени Зотікової, що були відзначені на конкурсі «Буква:раз!»
Всі українські учасники конкурсу «Буква:раз!» — вихованці Володимира Лєсняка [12]. Тобто, якщо до попереднього конкурсу були залучені виключно студенти Московського університету друкарства (зокрема, одну з нагород отримала тоді ще студентка, Гаяне Багдасарян), то у «Букві:раз!» брали участь також і студенти Харківської академії дизайну і мистецтв.
Деякі роботи українських учасників це не стільки шрифти, скільки ілюстрації що об’єднані за досить умовним принципом абетки. Якраз у цій образній ілюстративності (на противагу традиційним шрифтам) В. Лєсняк і вбачає позитив: «Сьогодні стало можливим придумувати та проектувати авторський шрифт за допомогою цифрових програмних продуктів. Технологія цієї творчості проста: за основу береться вже існуючий шрифт і змінюється за бажанням дизайнера. Іноді це призводить до цікавого рішення, але подібна практика не має нічого спільного з серйозним дизайном шрифту» [12]. Певно, Володимир Іванович має на увазі ту безликість антикви, літери якої «схожі одна на одну як спини у черзі» [13], але разом з тим, занадто образний підхід до шрифту, який культивується у Харківської академії дизайну і мистецтв, може призвести до перетворення шрифту з набору знаків абетки в комплект творчих ілюстрацій. Безумовно, потрібні й такі шрифти (як до речі, й антиква), але зводити все мистецтво шрифту лише до акцидентних шрифтів, на нашу скромну думку, не варто. Та ми, знову відволіклися на наші українські реалії, повернемося ж до російських шрифтових конкурсів, наступний з яких відбувся у тому ж 2001 році.
TypeArt’01
TypeArt’01
Практично паралельно з «Буквою:раз!» проходив інший шрифтовий конкурс — «TypeArt’01». 26 березня 2001 року журі, що складалося з трьох осіб (М. Дубіна, Ю. Гордон, В. Єфімов), оголосило переможців. У двох, з трьох категорій конкурсу були відзначені роботи нашого земляка (колишнього киянина, який проживає у Дюссельдорфі / Німеччина) Віктора Харика: шрифт «Абетка» у номінації текстові шрифти, шрифти «Варбур» та «Джокер» у номінації акцидентні [14].
Роботи Віктора Харика та його співавторів, що перемогли на конкурсі «TypeArt’01», а також робота дизайнера з м. Сіверодонецьк Бориса Попова, також відзначена дипломом
Очевидно, «TypeArt’01», як і «Кирилиця99» проводився у досить скрутних умовах: журнал «Абзац» зазначає що журі засідало у приміщенні «Асоціації дизайнерів шрифту» яка, як ми знаємо, ділила ту кімнату з дитячим клубом «Комп’ютер» [13]. Віктор Харик, що приїхав отримувати нагороди, коментує ситуацію наступним чином: «Виграні призи теж дуже здивували, щоб не сказати — засмутили. Погано працюючий ФонтЛаб без серійного номера і обіцяної інструкції, застарілі ПараТайпівскі шрифти на дискеті у форматі 3.1, для солідності упаковані у велику коробку, досить дивний набір посилань проекту «Веді», та й почесні дипломи мали такий вигляд, що краще б д и з а й н е р о в і їх не вручати» [15]. Стурбованість щодо організації конкурсу висловлював і Максим Жуков: «Проведення конкурсу — приватна ініціатива і плід праці ентузіаста — «людини, яка взяла на себе всі клопоти з організації», тобто Миколи Дубіни. Так, з цим розібралися. А що організація конкурсів — справа клопітка і не завжди вдячна, мені відомо не з чуток» [16]. Тим не менше «TypeArt», на відміну від попередніх конкурсів, отримав продовження.
З 92 робіт, надісланих на конкурс, журі відзначило 24. Серед них роботи українських шрифтових дизайнерів: відомого нам Віктора Харика, який на той час остаточно перебрався до Німеччини та Дмитра Растворцева з міста Суми.
Роботи-переможці українських учасників конкурсу «TypeArt’05»: В. Харика та Д. Растворцева
TypeArt’05
Якщо попередні шрифтові конкурси організовувалися, так би мовити, «зверху» — відомими у шрифтовиками чи професійними об’єднаннями, то згодом виникають процеси «знизу». У першій половині 2000-их років серед російських дизайнерів був популярний ресурс «ДеФорум», на якому товклися також і українські дизайнери. У певний період часу, серед постійних відвідувачів форуму виникає ідея провести дизайнерський фестиваль — «ДеАрт». Саме в рамках цього фестивалю і відбувся шрифтовий конкурс «TypeArt’05», оргкомітет якого, очолював все той же М. Дубіна. В журі, крім нього та В. Єфімова і Ю. Гордона, які журили і перший «TypeArt», увійшли ще Д. Кірсанов та Т. Сафаєв [17].
Члени журі «TypeArt’05» (фото з каталогу конкурсу)
Однією з найцікавіших робіт фестивалю був шрифт Д. Растворцева «Галушки». Власне, саме цього часу ім’я Дмитра Растворцева (який, на нашу думку, є одним із найяскравіших шрифтових дизайнерів кирилівських теренів, роботам якого притаманний певний український присмак) стає відомим в сучасному українському шрифтовому середовищі, що вже потроху починає формуватися — у наступному 2006 році відбудеться перша зустріч українських практикуючих шрифтовиків, що започаткує кілька українських шрифтових фестивалів, але про це згодом у другій частині нашого огляду. Зараз же перейдемо до ознайомлення з подіями наступного російської шрифтової події, що відбулася того ж 2005 року, але вже не в Москві, а у Петербурзі.
До складу журі входили найпрофесійніші шрифтові дизайнери Росії, у більшості з яких за плечима журіння не одного конкурсу: Володимир Єфімов (головуючий), Юрій Гордон, Артемій Лєбєдєв, Таґір Сафаєв, Олександр Конопльов, Володимир Музиченко та Максим Жуков (АТипИ). Як бачимо, всі члени журі — росіяни. Міжнародним, журі «Современной кириллицы» стане тільки у наступному конкурсі — 2014 року.
Кількість робіт, присланих на конкурс українськими учасниками була досить значною — 34. Відзначені ж були лише дві роботи українських конкурсантів — шрифт «Крокодила» дмитра Растворцева та гарнітура «Ладога», виконана Віктором Хариком за мотивами роботи Анатолія Щукіна.
Варто зазначити, що конкурс проводився «за підтримки Федерального агентства з друку і масових комунікацій Російської Федерації в рамках заходів, присвячених 300-річчю реформи російського алфавіту, проведеної Петром I з 1708 по 1710 рік» [19]. Таке формулювання спричинило бойкот конкурсу деякими знаними українськими шрифтовими дизайнерами, але це швидше були виключення, адже тоді Росія ще сприймалася українцями як більш-менш дружня держава, і значна кількість вітчизняних дизайнерів участь у тому конкурсі приймала.
Нова кирилиця 2012 — конкурс, який був організований Московським державним університетом друку імені Івана Федорова (Москва, Росія) та Державним університетом бібліотекознавства та інформаційних технологій (Софія, Болгарія). Надзвичайно симпатичним було те, що вся інформація щодо конкурсу дублювалася п'ятьма мовами: білоруською, болгарською, російською, українською та англійською. Журі також мало міжнародний склад: Аляксей Коваль (Мінск, Бєларусь), Красен Кростєв (Софія, Болгарія), Олена Новосьолова, Ілля Рудерман, Олександр Тарбєєв (Москва, Росія), та Олексiй Чекаль і Андрій Шевченко від України.
Олександр Тарбєєв та Олексій Чекаль оголошують переможців конкурсу «Нова кирилиця 2012» (фото надане Олександром Тарбєєвим)
Своїми ж роботами Україну на конкурсі «Нова кирилиця» представляли Сергій Ткаченко, Кирило Ткачов, Андрій Константінов, але на жаль, жодна з їхніх робіт не отримала відзнак. Тим не менше, сама участь у конкурсі, однією з умов якого було представлення певного комплекту символів цифрового шрифту, вимагала високого професійного рівня.
Современная кириллица 2014 — міжнародний шрифтовий конкурс. Це підтверджує і його статус і склад журі (яке на цей раз, на відміну від «Современной кириллицы’09» є дійсно міжнародним). Але наявність серед організаторів «Російської Федеральної аґенції з друку та масових комунікацій» робить сумнівною участь українських дизайнерів у цьому конкурсі. В умовах війни, яка ведеться на території України за підтримки сусідньої держави, в умовах окупації Росією частини української території — Криму, участь українських фахівців у заході, співорганізатором якого є російська д е р ж а в н а структура має певні риси колабораціонізму.
Тим не менше, на конкурс було подано 14 робіт, авторами яких є дизайнери з України. Будемо вважати, що це справа совісті кожної людини особисто — можливість мати стосунки з російською державою. Логічнішою (на нашу скромну думку) є співпраця з окремими російськими фахівцями, що лишаються товаришами під час сьогоднішніх сумних подій. Ці події рано чи пізно звичайно ж закінчаться, і тоді можна буде мати нормальні добросусідські стосунки, не лише на рівні особистостей, але й на рівні держав.
По різному склалася доля українських учасників російських шрифтових конкурсів. Один з переможців «Букви:раз!» — Юрій Лила тепер працює на кладовищі — вибиває надгробні плити, інший — Андрій Шевченко, роботи якого не були відзначені журі жодного конкурсу, є тепер одним із кращих шрифтових дизайнерів кирилівських теренів. Але у будь-якому випадку, для українських дизайнерів прийшов час формування української шрифтової культури, творення українських конкурсів та фестивалів, участі у міжнародних (а не російських) заходах. Про все це поговоримо у наступній частині нашого огляду, яка буде присвячена саме українським подіям періоду 1989–2014 років.
Шрифт 2005
«Интересное наблюдение: Москву представляли только студенты ВАШГД мастерских Сафаева и Гулитова, да Letterhead. Яркое проявление столичного шовинизма: если не в Москве, значит второй сорт. Московские шрифтовики громче всех кричат, что профессиональному сообществу надо объединяться, чтобы противостоять потоку типографского ширпотреба, а когда коллеги организовывают что-то, воротят свой аристократический носик и говорят «фи». Впрочем, и без Москвы, выставка была на высоком уровне» — зазначав один із відвідувачів заходу [18]. Як згадує Генадій Заречнюк, один з українських учасників виставки-конкурсу «Шрифт-2005», це швидше була виставка, аніж конкурс, адже призові місця не розподілялися, і вся відзнака яка надавалася — включення до каталогу.
Современная
кириллица’09
Захід який відбувся у 2009 році в Москві можна впевнено назвати професійним російським шрифтовим конкурсом. Ті заходи, що відбувалися раніше, були або, як ми знаємо, організовані не на надто високому рівні, або (як «Буква:раз!») вважалися не надто російськими. Але, безперечно, без усіх тих попередніх заходів не був можливий вихід на такий якісний рівень і «Современной кириллицы’09».
Члени журі конкурсу «Современная кириллица 2009» В. Єфімов та Т. Сафаєв оглядають конкурсні роботи (фото надане Юрієм Гордоном)
Кількість робіт, присланих на конкурс українськими учасниками була досить значною — 34. Відзначені ж були лише дві роботи українських конкурсантів — шрифт «Крокодила» дмитра Растворцева та гарнітура «Ладога», виконана Віктором Хариком за мотивами роботи Анатолія Щукіна.
Шрифти «Крокодила» та «Ладога», що були відзначені на конкурсі «Современная кириллица’09»
Нова кирилиця 2012 — конкурс, який був організований Московським державним університетом друку імені Івана Федорова (Москва, Росія) та Державним університетом бібліотекознавства та інформаційних технологій (Софія, Болгарія). Надзвичайно симпатичним було те, що вся інформація щодо конкурсу дублювалася п'ятьма мовами: білоруською, болгарською, російською, українською та англійською. Журі також мало міжнародний склад: Аляксей Коваль (Мінск, Бєларусь), Красен Кростєв (Софія, Болгарія), Олена Новосьолова, Ілля Рудерман, Олександр Тарбєєв (Москва, Росія), та Олексiй Чекаль і Андрій Шевченко від України.
Своїми ж роботами Україну на конкурсі «Нова кирилиця» представляли Сергій Ткаченко, Кирило Ткачов, Андрій Константінов, але на жаль, жодна з їхніх робіт не отримала відзнак. Тим не менше, сама участь у конкурсі, однією з умов якого було представлення певного комплекту символів цифрового шрифту, вимагала високого професійного рівня.
Тим не менше, на конкурс було подано 14 робіт, авторами яких є дизайнери з України. Будемо вважати, що це справа совісті кожної людини особисто — можливість мати стосунки з російською державою. Логічнішою (на нашу скромну думку) є співпраця з окремими російськими фахівцями, що лишаються товаришами під час сьогоднішніх сумних подій. Ці події рано чи пізно звичайно ж закінчаться, і тоді можна буде мати нормальні добросусідські стосунки, не лише на рівні особистостей, але й на рівні держав.
По різному склалася доля українських учасників російських шрифтових конкурсів. Один з переможців «Букви:раз!» — Юрій Лила тепер працює на кладовищі — вибиває надгробні плити, інший — Андрій Шевченко, роботи якого не були відзначені журі жодного конкурсу, є тепер одним із кращих шрифтових дизайнерів кирилівських теренів. Але у будь-якому випадку, для українських дизайнерів прийшов час формування української шрифтової культури, творення українських конкурсів та фестивалів, участі у міжнародних (а не російських) заходах. Про все це поговоримо у наступній частині нашого огляду, яка буде присвячена саме українським подіям періоду 1989–2014 років.
Літератур та джерела:
1. Журнал
«Реклама» объявляет конкурс «Шрифт-89»
/ Реклама. №2/1989. С. 26
2. Солоненко
В. К. Сохраняя традиции, в поисках нового. О конкурсе «Искусство книги».
Традиции и поиск. / Книга: исследования и материалы. 2012. С. 34-41
3.
Телингатер
С. Шрифты советских художников. / Полиграфическое производство №1/1955. С. 21
4. Герчук
Ю. Всесоюзный конкурс
«Шрифт-89» / Реклама. №3/1990. С. 8-13
5. 5
республіканська виставка ілюстрації та книжкового оформлення. Каталог. К. 1989
6. Ефимов
В. TypeArt’05. / Как.
№1/2005. С. 104-107
8. Самые шрифтовые. / Как. №9-10/1998.
С. 91
9. Кириллица!
Хоть слово дико, оно рождает чувства в нас… / Как. №7/1999. С. 73-75
11. Буква —
раз, буква — два / Абзац. №3/2002.
С. 4
12. Лесняк В.
Акцидентный шрифт. Харьков. 2004. С.
3
13. Гордон Ю. Книга про буквы. М. 2006. С. 10
14. Кому — премию, кому — диплом. / Абзац.
№2/2001. С. 4
17. Международный конкурс кириллических шрифтов TypeArt’05. Каталог. Москва.
2005
Немає коментарів:
Дописати коментар