понеділок, 25 лютого 2013 р.

Друге видання «Книги про буквы» Юрія Гордона


Так, це не нова книга, а перевидання «Книги про буквы» 2006 року. Старе видання було доповнено, і значно збільшилося в об’ємі. Крім нової інформації, необхідність перевидання обґрунтовувалася ще й тим, що перше видання вже давно розійшлося, і придбати його майже не можливо. Це дійсно так. «Книга про буквы»  свого часу мала надзвичайну популярність, а інформація в ній (дуже добре і логічно структурована) сприймалася як одкровення. Тим більше, що подібних книг тоді на кирилівських теренах було обмаль. Це пізніше з’явилися і «Великие шрифты» Володимира Єфімова, і «История шрифтовой формы» Анатолія Кудрявцева, і «Живая типографика» Олександри Королькової», і «Естетика українського рукописного шрифту» Віталія Мітченка (2007). Та пройшло шість років і нова-стара книга Юрія Гордона вже сприймається не так однозначно. Тим не менше «Книга про буквы» і зараз приречена на популярність, адже таку кількість грамотно підібраного та надзвичайно розумно структурованого матеріалу (від талановитого і професійного шрифтового дизайнера, який розуміє про що він говорить) ми більше на знайдемо ніде. Разом з тим книга має ряд недоліків. Про всі ці моменти, як позитивні, так і не дуже, ми поговоримо нижче.


Перше враження
Як ми вже сказали, книга значно товстіша за свою попередницю, і це перше що кидається в очі. Друге — форзац. У першому виданні, розташований на ньому совковий шрифтовий трафарет викликав не однозначну реакцію, хоча і було зрозуміло було що то своєрідна іронія. У другому ж виданні вхід до книги відкриває форзац красивий і приємний. Це, звичайно, стосується більше дизайну книги, ніж змісту, але якщо ми говоримо про «книгу для дизайнера», то підхід «сапожнік без сапоґ» тут не годиться. Те ж саме можна сказати і про пусті сторінки, які здавалося б, могли би бути шмуцтитулами, але чомусь вийшли просто пустими. Це трохи дратує, і наводить на міркування, що «щось злетіло у типографії», хоча у першому виданні ми бачимо такі самі пусті сторінки, і розуміємо що то зроблено свідомо.
Але всі ці мілкі неприємності втрачають сенс з поступом нашого знайомства з книгою. Перше враження від книги поступово переходить у думку «як же це все осягнути», як переварити ту величезну роботу що проведена автором? І хоча інформації, як ми уже сказали, у другому виданні набагато більше ніж у першому, деякі розділи лишилися абсолютно не змінними.


Що змінилося
Найголовніше, що з'явилося – це, так зване «облако форм» — накладені одна на одну напівпрозорі літери різних шрифтових гарнітур. Це добре показує, що кожна літера абетки в різних шрифтових варіаціях не має великої розбіжності у формі — контури практично однакові. Таким чином маємо підтвердження основної думки книги: кожна літера абетки має свою впізнавану форму, свій сталий кістяк на який одягаються обладунки шрифтів. Автор коментує це таким чином: «показана графема, костяк буквьі. Я стремился сделать рисунки графем нейтральньіми, не повторяющими чертьі отдельньіх шрифтов». Щоправда, в «облаці» розглянуті лише кілька антиквених та ґротескових шрифтових гарнітур. Більше ж прикладів на сторінках, присвячених історичним зразкам. Там ми бачимо крім гражданки і кирилицю, і латинські зразки — унціальні та готичні, а також цікаві приклади з декоративних шрифтів та сучасні стилізації. Якщо би автор усереднив всі ці приклади, то такого чіткого контуру, звичайно ж, не вийшло би. Більше того, не завжди вдалося би вивести, так званий «еталон конструкції», особливо тих літер, що у гражданці змінили свою форму. Юрій Гордон називає цей «еталон» графемою літери, але очевидно що тут є плутанина в термінах. У світлі останніх досліджень з семіотики, Микола Ковальчук стверджує: «графема — фундаментальна структура, що фіксує наявність постійних та варіантивних складових елементів, а відтак передбачає наявність усталеного набору конструктивних схем знака (алографів). Графема виступає як основоположна й доволі гнучка структура, перший рівень конвенції щодо вигляду літери як символу, що репрезентує у певній культурі та мові певні смисли». Подібно висловлюється і Максим Жуков: «Графема — категорія лінгвістична, а некоректне слововживання викликає плутанину». Хоча, дещо інакше вважали, у своїх працях «О графемах алфавита» С. Телінгатер та «Язьік, письменность, шрифт» Ф. Тагіров. Але, якщо твердження Ф. Тагірова ґрунтуються на працях Бодуена де Куртене, то М. Ковальчука на дослідженнях Чарлза Сандерса Пірса. У будь-якому випадку, питання термінології недостатньо розроблене, надзвичайно заплутане і потребує подальших серйозних досліджень. Ми ж, у нашій скромній рецензії, приділили йому стільки місця лише тому, що у книзі Юрія Гордона питання графеми є центральним, таким на якому тримається весь концепт книги.



Відштовхуючись від концепції кістяк-графема літери, автор намагається охопити якнайбільше історичних зразків, а також прикладів народного дизайну (що теж по-своєму цікаво) — у другому виданні, порівняно з першим, прикладів по кожній літері значно побільшало.
Третя новинка другого видання «Книги про буквы» — це поява додатків:


Кому книга буде корисною
В першу чергу шрифтовим дизайнерам, які вже є не тільки читачами, а й своєрідними співавторами книги — багато хто з них надсилали Юрію Гордону зразки шрифтового дизайну та фотографії дизайну народного. Звичайно, досвідченим шрифтовикам будуть цікаві, в першу чергу, ці маловідомі зразки конструкцій та рішень тої чи іншої літери. А от шрифтовикам-початківцям будуть цікаві матеріали про технологію проектування шрифту, шрифтова термінологія та класифікація. Щоправда, Юрій Гордон наводить лише один з варіантів класифікації — Василя Кричевського, яке, на нашу думку не дає чіткої та логічної картини, та й чи можна її вивести взагалі? Класифікація, скажімо Василя Йончева (за нахилом пера), більш логічна, але не може бути вичерпною.



Шрифтова ж термінологія, подана автором російською та англійською мовами не може давати повну картину за відсутності термінології мовою німецькою, яка у «Книзі про буквы», на жаль, проігнорована.
Безумовно, книга буде цікавою не лише спеціалістам-шрифтовикам, а і художникам, що працюють у графічному дизайні, студентам спеціалізованих навчальних закладів, і всім хто цікавиться теорією та історією шрифтових форм.
«Книга про буквы» не претендує на всеосяжність, да автор і не намагається охопити абсолютно все, що пов'язане з літерою та шрифтом. Але безперечно, книга Юрія Гордона є міцною цеглиною у фундаменті кирилівської шрифтової культури.