Чудовою дизайн-студією 2D studio був відцифровний надзвичайно цікавий шрифтовий каталог: «Взори пісьм митрополичої друкарні Студіон», 1942 року видання. Нам, українцям що виховувались на московській шрифтовій традиції, львівський каталог просто вивертає мозок.
Ми більше звикли до радянських, післявоєнних каталогів, до ГОСТу 3489 та до скромного радянського шрифтового асортименту.
Один з перших радянських післявоєнних каталогів 1950 року видання включав (увага!) лише 11 (одинадцять) набірних шрифтів.
Вся наша інформація ґрунтується саме на радянських виданнях 1950-1980 років. Нам практично не відомі радянські шрифтові каталоги 1920-40-их, і тим більше ми нічого не знаємо про кирилівські шрифти що побутували за межами СРСР. Інформація до такої міри відсутня, що може здатися що кількість кирилівських шрифтів у той час була настільки не значною, що жодних каталогів і не видавалося. Тож нас не могла не зацікавити невеличка брошурка, видана у Львові у 1942 році. І хоч переважна більшість її об'єму присвячена шрифтам латинським, з тим більшою цікавістю ми оглянули ті чотири сторінки, де були шрифти кирилівські.
Сторінки каталогу митрополичої друкарні з нелатинськими шрифтами
Відразу уточнимо: не кирилівські, а все-таки гражданські. І це дуже прикро. У 1942 році, у каталозі митрополичої друкарні у Львові, ми не знаходимо жодного кирилівського шрифту. Це є дивним ще й тому, що митрополит А. Шептицький завжди виступав оборонцем традицій. За його опікою шрифтами стародруків займався у 1920-их відомий український дослідник І. Свєнцицький. Крім того, греко-католицька церква успадкувала друкарню успенського братства, у якій було чимало чудових кирилівських шрифтів. Чому у цьому каталозі лише гражданські шрифти, і чи користувалася митрополича друкарня на той час кирилівськими шрифтами, сказати важко.
Але каталог містить багато цікавої інформації, яку ми якраз можемо оглянути.
В першу чергу це фраза на обкладинці «Взори письм». Для людини, що виросла в СРСР звучить десь як «збЬІча мєчьт». Та давайте розберемося.
Слово «взори» — це наше сучасне «взірці», тобто зразки. Зі словом «письм» складніше. Це «письмо» у родовому відмінку множини. Чому ж каталог називається «зразки письма», якщо мова йде про друкарські шрифти?
Справа в тому, що у давній українській друкарській традиції, термін «шрифт» звучав як «письмо». У XVI та XVII ми часто зустрічаємо словосполучення «письма друкарскіє». З часом, в українській мові слов'янське слово «письмо» було замінене запозиченим з німецької мови терміном «шрифт» (die Schrift). Але в деяких інших слов'янських мовах, зокрема в чеській та польській, термін «письмо» у значенні «друкарський шрифт» протримався до наших днів.
Фраґмент сторінки з польської «Enciklopediі wiedzy o książce». Вроцлав–Варшава–Краків, 1971
Відразу скажемо ще про один незвичний для нашого вуха термін: «камінний». Походить він не від слова камІн, а від слова кАмінь. Це запозичення знову ж таки з німецької: die Steinschrift — так німецькою буде некарбований шрифт, ґротеск. Як же сталося що некарбовані шрифти у німецькій мові називалися «кам'яними» (Stein — камінь)?
Фрагмент сторінки каталогу митрополичої друкарні
В німецькій шрифтовій традиції некарбовані шрифти (ґротески) виводяться ще з давніх епіграфічних написів, а відродження їх на початку ХІХ ст., пояснюється винаходом літографії та необхідністю появи для неї чітких шрифтів без мілких деталей.
Епітафія Скіпіо Барбатуса та його синів. 298-234 рр до н. е. Римські літери що висікались у камені довгий час були некарбовані. Це пізніше, коли вже з'явилося певне вміння та майстерність, літери стали прикрашати карбами, які відомі нам за колоною Траяна.
Асортимент гражданських шрифтів митрополичої друкарні був наступний: найбільшу кількість кеглів мала гарнітура «Рената». Цікаво, що цей шрифт під назвою «Латинська» був найпоширенішим також і в СРСР.
Фрагменти сторінок: каталогу митрополичої друкарні (праворуч) та каталогу друкарні загального відділу УИКа міста Ржева (Росія), що був виданий 1926 року. Цікаво відзначити, що у львівському каталозі кегль шрифту позначається назвами: терція, ціцеро, тощо; а от у ржевському (не плутати з поручником :) каталозі кеглі позначені цифрами.
Це те що стосується шрифту «Рената звичайний». Але з такою ж назвою ми маємо й абсолютно інші шрифти: «Рената камінний» та «Рената блок». Це дійсно є не ясним, адже шрифти різні, а об'єднані одною назвою. Також не зрозуміло яка логіка накреслень. Є накреслення звичайне та напівтовсте. Курсива ж — вживається як назва шрифту, що має звичайне та напівтовсте накреслення. Чимало кеглів має шрифт з дивною назвою «Куринний». Судячи з форми літер це один з варіантів шрифту «Karina».
Фрагмент сторінки каталогу митрополичої друкарні
Слід відзначити також велику кількість граматичних помилок у каталозі. Те що не попрацював коректор є дивним.
Фрагмент сторінки каталогу митрополичої друкарні
Але якщо зважити на рік видання каталогу, то можна припустити що складальниками та друкарями були німці, а не українці. Тоді стає зрозумілою і велика кількість помилок, і наявність виключно антикви, адже рік тому, у 1941 році, спеціальним указом М. Бормана, саме антиква була заявлена як єдино можливий шрифт.
Напевно і кирилівські, і ламані (ще з австрійських часів) шрифти були у митрополичій друкарні, але включати їх до каталогу (що видавався у 1942 році) було політично не доцільно.
Так чи ні, але подібні каталоги та інші друковані зразки, що репрезентують інакшу (ніж совєцька) шрифтову традицію, потрібно розглядати та аналізувати. Це важливо, як для нашої історії, так і для сьогодення.
P.S.: У наступних записах спробуємо реконструювати шрифтове господарство на заході України в період 1921–1939 рр., а також оглянути шрифти, що побутували в УРСР в 1922–1941 рр.
Немає коментарів:
Дописати коментар