понеділок, 1 квітня 2013 р.

Шрифтові композиції в титулах та заголовках кирилівських стародруків

Доповідь на неофіційно-професійній зустрічі «Балачки про букви» 30.03.2013, Київ, креативний простір «Часопис».


Сталося так, що доповідь я готував дуже швидко, адже зустріч ця була досить спонтанна. Але в процесі написання доповіді під заявленою назвою, я заглибився у дещо суміжну тему.
Тут потрібні будуть деякі пояснення.
Справа в тому, що деякі фахівці шрифтового мистецтва і дослідники шрифтової історії стверджують, що у старій кирилиці не було ділення на заголовкові та рядкові шрифти, і лише геніальний Петро-перший своєю «реформою» увів заголовкові шрифти та арабські цифри до кирилівської писемності. Лишимо до інших часів питання арабських цифр, але повірте на слово їх увів в Росії не Петро-перший, ці цифри вживалися у Московії задовго до нього. Зараз зупинимося на тезі про не існування в кирилівських рукописах і стародруках заголовкових літер.
З рукописів і почнемо. І почнемо із самого найпершого українського рукопису – «Остромірового євангелія».
 
Бачимо цікаву річ: заголовкових літер у тексті дійсно нема, але є заголовок, як такий. І написаний він ІНШИМИ літерами ніж основний текст. Тобто, ці літери (вони винесені праворуч), можна абсолютно впевнено назвати заголовковими.
Та і звучить то як заголовок: «Євангеліє от Іоана. Глава 1».

 
Існує ще один стереотип: всі заголовки старої кирилиці писалася в’язью. Але як ми бачили і в найстарішому українському рукописі «Остроміровому євангелії» заголовок написаний не в’язью, і у цьому зразкові заголовок складно назвати в’язью. Але те що це заголовок — безумовно. І наголошуємо: він написаний ІНАКШЕ ніж основний текст.

 
Тут уже бачимо дійсно в’язь. Але в’язь читабельну. Прошу звернути увагу, що кожне слово позначене своїм коліром.
Звичайно, ця в’язь уже має певну долю орнаментальності, але все ще виконує функцію заголовка.


Тут же ми бачимо в’язь доведену до абсурду. У цьому «заголовку» уже нічого майже не читається, і ця в’язь виконує швидше роль орнаменту ніж напису. Прошу звернути увагу, що це початок 17 століття, час коли вже було поширене книгодрукування.


У друкованих книгах, на відміну від рукописних, в’язь розвивалася в іншому напрямку. Якщо у рукописних книгах в’язь ускладнювалася та декоралізовувалася, то у друкованих навпаки — спрощувалася та лаконізувалася.

 
Тут дуже добре бачимо, що в’язь у нижньому рядку наслідує рукописи, а верхній рядок — то вже переосмислена в’язь. Як би ми сьогодні сказали це вже леттерінг. Особливо цікава зав’язка в кінці напису.

 
Ще один цікавий зразок. Тут бачимо уже не в’язь, а швидше антикву з орнаментальними вставками.

Цей напис сучасній людині прочитати буде не просто, але не особливо і складно. Треба тільки розуміти що «Омега» то означає «О», і правильно розшифрувати лігатури.


Дуже цікавий зразок. Ця книга була надрукована у Києво-Печерській лаврі, але з форм зроблених у Стрятинській друкарні, яку свого часу купив засновник друкарні Києво-Печерської Єлісей Плетенецький.
У цьому титулі бачимо дуже не звичну річ: одне слово набране різними шрифтами. Можливо в цьому була якась задумка тодішніх видавців, не зрозуміла нам зараз. Але напис надзвичайно цікавий. Перший рядок літер нагадує «Квітучу абетку» Георгія Нарбіта. Безумовно, майстер надихався подібними стародрукованими зразками. Нижній рядок цікавий поєднанням літер ЛV (цікаво, який звук позначає ця літера І чи У?), а також антиквовими Юсами.

 
А тут латинська літера V, власне звук В і позначає. Вживана вона тут замість кирилівської виключно за для ритму, який додають ще перша та остання літери Є.


Тут за для ритму зроблені ще більш значні вольності. Літера «Омега» (якою часто позначали звук О), розділена на дві частини, причому права частина нагадує глаголівське О. Також звернімо увагу, що замість традиційного кирилівського Ф використана грецька «Фіта».
Як тут не згадати про «вилікую пєтровскую реформу», значення якої, як кажуть її прихильники, полягало в ліквідації грецьких літер, що дублювали одні й ті ж знаки. З наведеного прикладу бачимо, що таке дублювання було швидше перевагою, ніж недоліком.


Знову ж таки вжита грецька літера, на цей раз для позначення звука С. У написі бачимо елементи в’язі.


Ще один приклад так званої антиквеної в’язі. У цьому зразку ми бачимо як органічно співіснували в кирилівських стародруках давні руські мотиви та прийоми із західними запозиченнями. І абсолютно не зрозуміло, навіщо то треба біло уводити Петрові-першому через пів-століття насильно і абсолютно неграмотно.


Ще один титул. Напевно десь так ми робили би титул книги сьогодні: назва більше, вихідні дані менше, симетрія, і т. ін.
Тут прошу звернути увагу на літеру А у слові «запорозького». Графіка цієї літери може здатися нам дивною та не звичною, але якщо ми поглянемо на вирішення А у в’язі, то стане зрозуміло, що така форма була там абсолютно типовою. Але тут ми маємо уже набірний шрифт.

 
Приклад абсолютного мінімалізму в оформленні титулу: і назва і вихідні дані набрані одним і тим же шрифтом, однаковим кеглем.

 
Цікавий приклад використання ініціалів на титулі.

 
У графіці літер назви цієї книги бачимо безумовний вплив готики.

 
Приклади рішення однієї й тієї ж назви у різних книгах.

 
А це приклад того, як сучасний художник може використати той кирилівський спадок, про який ми щойно говорили. І хоча ця книга видана більше 100 років тому, Василя Кричевського (140-ліття від дня народження якого, до речі, ми відзначаємо цього року) ми вважаємо все-таки сучасним художником, тим більше що те відкриття кирилівського спадку, яке відбувалося на початку ХХ ст. було десь подібне нашому сьогоденню.
Зараз ми заново відкриваємо для себе шрифтову графіку кирилівських стародруків, і сподіваюся, це відкриття буде корисним і цікавим для сучасних шрифтових дизайнерів.