Навіщо досліджувати історію кирилівських шрифтів?

Питання «Навіщо» виникає періодично, і під час спілкування з Юрієм Гордоном, було вирішено відповісти на нього ґрунтовно. Але справа в тому, що уже в процесі постановки питання, виникло кілька «Навіщо»:

• Навіщо досліджувати історію кирилівських шрифтів, і для чого це може бути корисно?
• Навіщо було проводити свого часу реформу писемності і переходити з кирилки на гражданку?
• Навіщо, власне, була винайдена сама кирилка?

Почнемо з останнього питання.
Відповідь на нього очевидна: кирилиця була винайдена для того, щоби у слов'ян з'явилася писемність, і щоби можна було перекласти і записати богослужбові книги зрозумілою їм мовою. Але тут виникає інше питання: чому саме кирилиця? Адже була винайдена і глаголиця. Навіщо було створювати дві слов'янські абетки? Це питання надто не просте, щоби на нього можна було з ходу так відповісти. Сподіваємося, що у 2013 році, коли ми відзначатимемо 1150-ліття створення кирилиці, відбудеться низка науковий конференцій, на яких фахівці зможуть обговорити це питання.
Нас же цікавить інше: чому була створена кирилиця, і не була прийнята латиниця? Відповідь, знову ж таки, начебто очевидна: оскільки християнство прийшло з Візантії, то і писемність була взята за основу грецька. Але тоді чому саме унціальна форма? У самій Візантії в середині 9 ст., книги писалися більше скорописними почерками, форми літер яких, значно відрізняються від знайомих нам графем. Це друге питання, яке потребує серйозного дослідження і фахового обговорення.
Третє: походження і конструкції кирилівських літер, що були відсутні у грецькій абетці. Це питання, напевно, найважливіше та найцікавіше. І знову ж таки, на нього не можна відповісти з ходу. Це ще один аспект фахових досліджень кирилиці.
Сюди ж впритул прилягає і питання історії грецького письма, як докирилівського, так і періоду 9-15 ст., адже 24 кирилівські літери були тотожні грецьким, і з грецьких рукописних книг теж можна взяти чимало цікавих для кирилиці рішень.
Тепер, власне про «навіщо все це».
Не лише для того щоби знати хто ми і звідки, і не лише для того, щоби насолоджуватися та надихатися прекрасними зразками минулого, а в першу чергу для того, щоби почерпнути в історії кирилівського (і грецького) рукопису ту масу форм, рішень, конструкцій, що можуть бути використані сучасними каліграфами та шрифтовими дизайнерами. Тим більше, що ті зразки відповідають і нашій ментальній естетиці, і створені кирилівськими початково, і не є вторинними, по відношенню до латиниці. Тут ми не можемо не процитувати славетного шрифтового дизайнера Вадима Лазурського: «Как отличить хорошее от плохого? Где искать ключ к пониманию того, что хорошо и что плохо в безбрежном море шрифтов? Где найти образцы, достойные подражания? Для меня давно было ясно, что ответы на эти вопросы нужно искать в истории шрифтов». Додамо: в історії саме кирилівських шрифтів! Адже латинські шрифтові форми вже давно і ґрунтовно вивчені на Заході, а досліджувати форми кирилівські крім нас ніхто не буде. Безумовно, треба знати й історію латинки, але не треба викроювати виключно по ній кирилівські літери. Бо це мавпування, як ми уже сказали вище, завжди буде вторинним.
Рукопис — рукописом, скажете ви, друзі, але ж сьогодні нам не менше важливий і друкарський шрифт, який є модифікованою кирилицею, чи правильніше буде сказати — гражданкою.
Ось тут певний стереотип. У висловлюваннях багатьох російських фахівців проходить такий тезіс: ніби відразу після першодрукаря Івана Федорова сталася реформа писемності Петра Першого. А куди ж ділися пів-століття друкованої кирилиці до Федорова і півтора століття після нього? Наголошую: саме друкована кирилиця розвивалася більш як 200 років. Ми абсолютно не знаємо її. Всі наші уяви про друковану кирилицю вкладаються у одне слово: півустав. Але ж розмаїття друкарських шрифтів 16-18 ст. виходить далеко за рамки координат устав-півустав. Було чимало цікавих форм, які ми навіть не можемо означини, через відсутність (чи обмеженість) кирилівської термінології. Про друковану кирилицю, відомий історик Михайло Грушевський писав: «нова гражданка по московських взірцях, була гіршою заміною стильної й розкішної старої графіки. Коли нинішні (1910-20 рр.) прекрасні графічні оздоби книжки в’яжуться зі старою українською традицією, то тим гірше вони не пасують до шрифтів, що з українською традицією не пов’язані. В такій комбінації нова українська книжка не має ще тої цільності мистецького твору, якою міг похвалитися старий український куншт».
Додамо лише, що гражданка не пов'язана не лише з українською традицією, а і з сербською, болгарською, білоруською, і власне, з російською. На українських та білоруських землях гражданка стала поширюватися лише з кінця 18 ст., а на сербських та болгарських — з другої половини 19 ст. В Росії, де гражданка з'явилася найраніше — з початку 18 ст., довгий час єдиною гражданською друкарнею була петербурзька. Тобто, коректно говорити що історія гражданки нараховує не 300, а швидше 200 років. Проти 1150 років історії кирилиці.
Тепер про наше «навіщо». Навіщо ж Петро Перший  провів реформу писемності, і започаткував перехід з кирилиці на гражданку?
Тут, знову ж таки, треба виділити кілька аспектів:
1. Скасування грецьких літер, що не вживалися у російській мові.
2. Відмова від діакритики.
3. Реформування форм літер, наближення їх до латиниці.
Якщо по першому пункту нема питань, то по другому вже не так все гладко, адже повністтю від діакритики відмовитися не вдалося: Й, російська Ё, український апостроф, білоруська Ў, і т. д.
З третім пунктом взагалі не просто. Розмову далі важко буде продовжувати, якщо не визнати, що гражданка не є продовженням кирилиці, а схрещення кирилиці з латиницею, причому схрещення брутальне та невміле. Визнаючи це, деякі російські дослідники зазначають, що ніби у Петра не було іншого варіанту як створити гражданку. Друзі мої, давайте скажемо чесно: у нього було маса інших варіантів, у тому числі ввести в Росії латиницю. Але давайте не будемо гадати що могло статися, і навіть що сталося. Давайте відповімо на питання «навіщо» це було зроблено. І знову ж таки, відповідь напрошується сама-собою: щоби наблизити Росію до заходу, прорубати вікно в Європу. Але ж друзі мої, в той час коли Петро рубав вікно з Росії у Європу, в Україні та Болгарії туди були відкриті двері, а Сербія сама знаходилася у Європі. І у всіх цих землях прекрасно продовжувалася розвиватися кирилиця.
Тим не менше, протягом 19 ст., на гражданку перейшли всі слов'яни, що раніше вживали кирилицю. І знову, спитаємо «чому»? Можливо сильною була експансія Російської імперії (був навіть проект переводу польської мови на гражданку), можливо кирилиця просто не витримала конкуренції... Це ще одне питання, яке поки що не має відповіді.
Тим не менше, сталося те що сталося: на сьогоднішній день колишні користувачі кирилки вживають або латинку, або гражданку, яка чим дальше, тим більше поступається латинці.
І справа не лише в тому, що цілі країни переходять на латинку, справа в тому, що шрифтові дизайнери кирилівських теренів все частіше не вважають за потрібне робити у своїх шрифтах кирилівські (гражданські) літери, адже шрифти продаються переважно на Захід. Ті ж шрифтовики, що працюють з кирилкою-гражданкою не перестають говорити про її нелогічність та проблемність, а менш досвітчені дизайнери нерідко просто вставляють латинські літери в кирилівські написи:

А про поширення латинських символів у смс-повідомленнях та інтернет-чатах, навіть і згадувати не хочеться. Також окрема розмова — болгарський варіант гражданки, ще більш наближений до латиниці. 

В наші дні дрейф у бік латиниці відбувається чим далі тим швидше. Власне, варіанти розвитку подій можна побачити у наступній схемі:

Якщо не вживати ніяких дій, то наша писемність буде латинізуватися поступово, але неминуче. Які ж це дії можуть бути? Ні, я не кажу про державну реформу писемності, як то петрівська. Я кажу про:

• вивчення та осмислення кирилівського шрифтового спадку, як рукопису так і типографії.
• проведення шрифтових конкурсів та фестивалів
• організація наукових конференцій з історії кирилівської писемності та книгодрукування
• видання літератури по темі та обговорення важливих питань на інтернет-майданчиках

І тоді, можливо, через деякий час, коли ми знатимемо історію нашої кирилівської писемності, коли нам буде відома більшість кращих рукописних і друкованих кирилівських зразків, коли ми познайомимося з цікавими конструкціями та рішеннями в наших кирилівських текстах, коли буде розроблена термінологія, і т. ін., тоді, можливо, нам стане більше зрозуміло у який бік варто рухатись нашій теперішній писемності та шрифтовому мистецтву.

Закінчити же я хотів би цитатою з книги німецького дослідника Фрідріха Бауера, «Книга як твір друкаря», написаної ще у 1920-их роках:

«Розвиток такої багатосторонньої промисловості, як книжкова, не може йти вперед увесь час по прямій лінії, бо в ній беруть участь багато і притому різноманітних сил, — інший раз доводиться брати довший шлях, який може виявитися дуже корисним, але може завести і в безвихідь, вийти з якого можна тільки рішуче повернувши назад, при чому нерідко доводиться повертатися до точки відправлення. Той, кому така неминучість незрозуміла, або хто зрозуміє її занадто пізно, зашкодить не лише собі, але й тій справі, якій він служить.

Безумовно, це - не випадковість і не каприз, що любителі художньої книги, незадоволені роботою наших книгодрукарів, створили за зразком старих майстрів власні шрифти, щоб, рішуче звернувши зі звичайних шляхів, друкувати ними такі книги, які з'єднували б у собі всі переваги хорошої старої книги. Очевидно в колишніх творах закладені таки якісь здорові зерна, які можна було б змусити розпуститися і в наш час, якщо тільки взятися за це вміло. І справді, старовинні шрифти стали для нашого друкованого шрифту джерелом юності, та й в інших відносинах книжкове мистецтво отримало нові сили, слідуючи старими зразками».

Перевод для наших российских коллег:

Вопрос «Зачем» возникает периодически, и во время общения с Юрием Гордоном, было решено ответить на него основательно. Но дело в том, что уже в процессе постановки вопроса, возникло несколько «Зачем»:

Зачем исследовать историю кириливских шрифтов, и для чего это может быть полезно?

Зачем было проводить свое время реформу письменности и переходить из Кириллицы на Гражданку?

Зачем, собственно, была изобретена сама Кириллица?

Начнем с последнего вопроса.

Ответ на него очевиден: кириллица была изобретена для того, чтобы у славян появилась письменность, и чтобы можно было перевести и записать богослужебные книги на понятном им языке. Но здесь возникает вопрос: почему именно кириллица? Ведь была изобретена и глаголица. Зачем было создавать две славянские азбуки? Этот вопрос не такой простой, чтобы на него можно было с ходу так ответить. Надеемся, что в 2013 году, когда мы будем отмечать 1150-летие создания кириллицы, состоится ряд научных конференций, на которых специалисты смогут обсудить этот вопрос.

Нас же интересует другое: почему была создана кириллица, и не была принята латиница? Ответ, опять же, вроде очевиден: поскольку христианство пришло из Византии, то и письменность была основана на греческой. Но тогда почему унциальна форма? В самой Византии в середине 9 в., книги писались уже, в основном, скорописными почерками, формы букв которых значительно отличаются от знакомых нам графем. Это второй вопрос, который требует серьезного исследования и профессионального обсуждения.

Третье: происхождение и конструкции кириливских букв отсутствовавших в греческой азбуке. Этот вопрос, наверное, самый важный и самый интересный. И опять же, на него нельзя ответить с ходу. Это еще один аспект профессиональных исследований кириллицы.

Сюда же вплотную прилегает и вопрос истории греческого письма, как докириливського, так и периода 9-15 ст., Ведь 24 Кирилловские буквы были тождественны греческим, и из греческих рукописных книг тоже можно взять немало интересных для кириллицы решений.

Теперь, собственно о «зачем все это».

Не только для того чтобы знать кто мы и откуда, и не только для того, чтобы наслаждаться и вдохновляться прекрасными образцами прошлого, а в первую очередь для того, чтобы почерпнуть в истории кирилловских (и греческих) рукописях ту массу форм, решений, конструкций, которые могут быть использованы современными каллиграфами и шрифтовыми дизайнерами. Тем более, что те образцы соответствуют и нашей ментальной эстетике, и созданы кирилловскими изначально, а не являются вторичными, по отношению к латинице. Здесь мы не можем не процитировать знаменитого шрифтового дизайнера Вадима Лазурского: «Как отличить хорошее от плохого? Где искать ключ к пониманию того, что хорошо и что плохо в безбрежным море шрифтов? Где найти образцы, достойные подражания? Для меня давно было ясно, что ответы на Эти вопросы нужно искать в истории шрифтов ». Добавим: в истории именно кириливских шрифтов! Ведь латинские шрифтовые формы уже давно и основательно изучены на Западе, а исследовать формы кириллицы кроме нас никто не будет. Безусловно, надо знать и историю латиницы, но не надо выкраивать исключительно по ней кирилловские буквы. Ибо копирование, как мы уже сказали выше, будет вторичным.

Рукопись - рукописью, скажете вы, но сегодня нам не менее важен и печатный шрифт, который является модифицированной кириллицей, или правильнее будет сказать - гражданкой.

Вот здесь определенный стереотип. В высказываниях многих российских специалистов проходит такой тезис: будто сразу после первопечатника Ивана Федорова произошла реформа письменности Петра Первого. А куда же делись пол-века печатной кириллицы до Федорова и полтора века после него? Подчеркиваю: именно печатная кириллица развивалась более 200 лет. Мы абсолютно не знаем ее. Все наши представления о печатной кириллице укладываются в одно слово: полуустав. Но разнообразие печатных шрифтов 16-18 вв. выходит далеко за рамки координат устав-полуустав. Было немало интересных форм, которые мы даже не можем обозначить, из-за отсутствия (или ограниченности) кирилловской терминологии. О печатной кириллице, известный историк Михаил Грушевский писал: «новая гражданка по московским образцам, была худшей заменой стильной и роскошной старой графики. Когда нынешние (1910-20 гг) прекрасные графические украшения книги вяжутся со старой украинской традицией, то тем хуже они подходят ко шрифтам, которые с украинской традицией не связаны. В такой комбинации новая украинская книга не имеет еще той цельности художественного произведения, которой мог похвастаться старый украинский стиль».

Добавим лишь, что гражданка не связана не только с украинской традицией, но и с сербской, болгарской, белорусской, и собственно, с российской. На украинских и белорусских землях гражданка стала распространяться лишь с конца 18 в., А на сербских и болгарских - со второй половины 19 в. В России, где гражданка появилась раньше - с начала 18 в., долгое время единственной гражданской типографией была петербуржская. То есть, корректно говорить что история гражданки насчитывает не 300, а скорее 200 лет. Против 1150 истории кириллицы.

Теперь о нашем «зачем». Зачем же Петр Первый провел реформу письменности, и начал переход с кириллицы на гражданку?

Здесь, опять же, надо выделить несколько аспектов:

1. Отмена греческих букв, не употреблявшихся в русском языке.

2. Отказ от диакритики.

3. Реформирование форм букв, приближение их к латинице.

Если по первому пункту нет вопросов, то по второму уже не так все гладко, ведь полностью от диакритики отказаться не удалось: Й, российское Ё, украинский апостроф, белорусское Ў, и т. д.

С третьим пунктом вообще не просто. Разговор дальше трудно будет продолжать, если не признать, что гражданка не является продолжением кириллицы, а скорее скрещиванием кириллицы с латиницей, причем скрещиванием грубым и неумелым. Признавая это, некоторые российские исследователи отмечают, будто у Петра не было другого варианта как создать гражданку. Друзья мои, давайте скажем честно: у него было масса других вариантов, в том числе и ввести в России латиницу. Но давайте не будем гадать что могло произойти, и даже что произошло. Давайте ответим на вопрос «зачем» это было сделано. И опять же, ответ напрашивается сам-собой: чтобы приблизить Россию к западу, прорубить окно в Европу. Но друзья мои, в то время как Петр рубил окно из России в Европу, в Украине и Болгарии туда были открыты двери, а Сербия сама находилась в Европе. И во всех этих землях прекрасно продолжала развиваться кириллица.

Тем не менее, в течение 19 в., На гражданку перешли все славяне, раньше употреблявшие кириллицу. И снова, спросим «почему»? Возможно сильной была экспансия Российской империи (был даже проект перевода польского языка на гражданку), возможно кириллица просто не выдержала конкуренции ... Это еще один вопрос, который пока не имеет ответа.

Тем не менее, произошло то что произошло: на сегодняшний день бывшие пользователи кириллицы употребляют или латиницу, или гражданку, которая чем дальше, тем больше уступает латинце.

И дело не только в том, что целые страны переходят на латиницу, дело в том, что шрифтовые дизайнеры кириливских территорий все чаще не считают нужным делать в своих шрифтах кирилловские (гражданские) буквы, ведь шрифты продаются преимущественно на Запад. Те же шрифтовики, которые работают с кириллицей-гражданкой, не перестают говорить о ее нелогичности и проблемности, а менее опытные дизайнеры нередко просто вставляют латинские буквы в кирилловские надписи.

А о распространении латинских символов в смс-сообщениях и интернет-чатах, даже вспоминать не хочется. Также отдельный разговор — болгарский вариант гражданки, еще более приближенный к латинице.

В наши дни дрейф в сторону латиницы происходит чем дальше, тем быстрее. Собственно, варианта развития событий можно увидеть в следующей схеме.

Если не предпринимать никаких действий, то наша письменность будет латинизироваться постепенно, но неизбежно. Какие же это действия могут быть? Нет, я не говорю о государственной реформе письменности, как петровская. Я говорю о:

изучении и осмыслении кирилловского шрифтового наследия, как рукописного так и печатного.

проведения шрифтовых конкурсов и фестивалей

организации научных конференций по истории кирилловской письменности и книгопечатания

издание литературы по теме и обсуждение важных вопросов на интернет-площадках

И тогда, возможно, через некоторое время, когда мы будем знать историю нашей кирилловской письменности, когда нам станет известно большинство лучших рукописных и печатных кириливских образцов, когда мы познакомимся с интересными конструкциями и решениями в наших кириливских текстах, когда будет разработана терминология, и т. д., тогда, возможно, нам станет более понятно в какую сторону следует двигаться нашей нынешней письменности и шрифтовом искусству.

Закончить же я хотел бы цитатой из книги немецкого исследователя Фридриха Бауэра «Книга как произведение печатника», написанной еще в 1920-х годах:

«Развитие такой многосторонней промышленности, как книжная, не может идти вперед все время по прямой линии, ибо в ней принимают участие многие и притом разнообразные силы, — иной раз приходится брать окольный путь, который может оказаться очень полезным, но может завести и в тупик, выйти из которого можно только решительно повернув назад, при чем нередко приходится возвращаться к точке отправления. Тот, кому такая неизбежность непонятна, или кто поймет ее слишком поздно, вредит не только себе, но и тому делу, которому он служит.

Безусловно, это — не случайность и не каприз, что любители художественной книги, недовольные работой наших книгопечатников, создали по образцу старых мастеров собственные шрифты, чтобы, решительно свернув с обычных путей, печатать ими такие книги, которые соединяли бы в себе все достоинства хорошей старой книги. Очевидно в прежних созданиях заложены все-таки какие-то здоровые зерна, которые можно было бы заставить распуститься и в наше время, если только взяться за это умело. И в самом деле, старинные шрифты стали для нашего печатного шрифта источником юности, да и в других отношениях книжное искусство получило новые силы, следуя старым образцам».