Про «Історичну класифікацію шрифтів»

11.04.2014 на «Книжковому арсеналі» відбувся воркшоп Миколи Ковальчука «Хороший, поганий, бридкий: Як обирати шрифти». На першу частину заходу потрапити, на жаль, не вдалося (цікаво що було там?), а от щодо другої частини, на якій говорилося про класифікацію шрифтів, в тому числі у їх історичному розвитку, не можу не висловитись.

Гражданка — на вЬІход!

Почему российский гражданский шрифт до сих пор не стал своим в Украине и Болгарии.

Данная лекция была прочитана на украинском языке 19 ноября 2013 года в городе Киеве. Видео можно посмотреть здесь. Поскольку мы получили немало просьб от наших российских коллег о переводе доклада на русский язык, мы его осуществили, и публикуем ниже.

Книгознавча періодика

У 1960-80 роках в СРСР видавалися кілька періодичних видань, присвячених мистецтву книги та мистецтву графіки загалом. Видання ці мали форму книги, і виходили один-два рази на рік. Значення цих збірників неможливо переоцінити, адже більшість публікацій не втратила актуальності й сьогодні, а на ті часи це була надзвичайно потрібна і корисна інформація. Крім того, навколо збірників формувалося професійне середовище авторів, підвищувався рівень фахівців що працювали у галузі графічного мистецтва. Що це були за видання, яка була їхня структура, про що вони писали? Про все це ми поговоримо нижче.

Хто в сучасній Україні займається шрифтом та каліграфією

Цей перелік сучасних українських шрифтових дизайнерів, каліграфів, ілюстраторів та людей дотичних до цієї справи є своєрідним продовженням статті Сучасний український шрифтовий дизайн, що з'явилася майже рік тому. З тих пір багато чого змінилося, і назріла необхідність створити оновлений та більш широкий огляд. Поштовхом до цього став російський список шрифтових дизайнерів, художників шрифту та каліграфів, який нещодавно був складений Марєю Дореулі. Наш перелік буде ґрунтовнішим: з біографічною довідкою, прикладами робіт та фото. З плином часу, до біографій учасників додаватимуться нові дані.

Ранній Юрчишин

Ми часто говоримо про почерк чи шрифт Володимира Юрчишина. Він знайомий нам по виданням «Мистецька спадщина Івана Федорова», «Каталог стародруків, виданих на Україні», і звичайно ж за «Літописом Руським», за який Володимир Іванович у 1990-му отримав Шевченківську премію. Але потім був ще «Літопис Величка», оформлений у такому ж стилі, але з написами, що нагадували вже не давньорускі, а староукраїнські, козацькі написи. А якщо ми придивимося до написів у виданні  «Мистецька спадщина Івана Федорова», то побачимо що це вже третій шрифт. Почерки Володимира Юрчишина, знайомі нам почерки — це тема окремої статті. Зараз же ми би хотіли поговорити про незнайомого нам Юрчишина, про те яким він був протягом 1960-их років. Ми оглянемо роботи Володимира Івановича того періоду і спробуємо зрозуміти, яким шляхом прийшов Юрчишин до своєї творчої манери.

Хутір Нарбутівка

Поїхати до Нарбутівки де народився і провів перші 10 років свого життя славетний український графік Георгій Нарбут, мене спонукав наступний рядок у «Літописі життя і творчості І. Я. Білібіна» (Голинець С. Іван Білібін. М. 1970):

у 1920-1936 рр. Білібін жив на еміграції, на вересні 1936 року повертається до СРСР, де отримує кафедру графічних мистецтва у Ленінградській Академії художеств. Два роки живе і працює в Ленінграді, і ось у 1938-му перше місце куди Білібін виїздить було село Набутівка. Зараз важко сказати, чи тут пропущена літера Р, і Білібін їздив до Нарбутівки, чи то дійсно якесь інше місце, але для мене особисто це було поштовхом поїхати саме до Нарбутівки. Поїхати для того, щоб зануритися у ту природу та оточення в якому ріс Георгій Нарбут (а перші 10 років свого життя він жив виключно у Нарбутівці, да і потім часто приїздив туди, і з Глухова, і з Петербурга).

Міфи про кирилицю. Устав

Давно збирався написати про сталі міфи кирилівської писемності, що вже певною мірою вкорінилися на наших теренах. Люди настільки впевнено про них говорять, що навіть спроба висловлення протилежної думки викликає у них не завжди адекватну реакцію.
Пост цей буде написаний російською мовою, оскільки є відповіддю на твердження Denisа Masharovа, що ніби то «Устав - это название капитального славянского письма»