Хутір Нарбутівка

Поїхати до Нарбутівки де народився і провів перші 10 років свого життя славетний український графік Георгій Нарбут, мене спонукав наступний рядок у «Літописі життя і творчості І. Я. Білібіна» (Голинець С. Іван Білібін. М. 1970):

у 1920-1936 рр. Білібін жив на еміграції, на вересні 1936 року повертається до СРСР, де отримує кафедру графічних мистецтва у Ленінградській Академії художеств. Два роки живе і працює в Ленінграді, і ось у 1938-му перше місце куди Білібін виїздить було село Набутівка. Зараз важко сказати, чи тут пропущена літера Р, і Білібін їздив до Нарбутівки, чи то дійсно якесь інше місце, але для мене особисто це було поштовхом поїхати саме до Нарбутівки. Поїхати для того, щоб зануритися у ту природу та оточення в якому ріс Георгій Нарбут (а перші 10 років свого життя він жив виключно у Нарбутівці, да і потім часто приїздив туди, і з Глухова, і з Петербурга).

Дитяче фото Георгія Нарбута. Кадр з фільму «Георгій Нарбут. Живі картини», Київ, 1992

Для початку треба було знайти де саме знаходиться Нарбутівка. Більшість енциклопедій говорять про те, що зараз Нарбутівка називається «село Червоне»:

Фраґмент з «Енциклопедії історії України», т. 7, Київ, 2010

Для уточнення інформації довелося звернутися до ґрунтовного бататотомного видання «Історія міст і сіл України». У томі «Сумська область» читаємо:

Жодної інформації про Нарбутівку не бачимо. Продивляємося інформацію про інші населені пункти Глухівського району, і нарешті знаходимо:

Переконавшись, що це саме та Нарбутівка, яка нам потрібна, і озброївшись двокілометровою мапою Сумської області вирушаємо в дорогу.

До речі, приємно вразила Google-map, де інформація подається дуже точно і коректно:

Бачимо, що село Нарбутівка займає досить велику площу. Але розбудовувалося воно у 1950-их роках. А де ж на початку століття був хутір Нарбутівка?

У своїх спогадах Георгій Нарбут згадує «ставок з двома водяними млинами та сукновальнею, але від всього того лишився тільки земляний насип та кілька почорнілих сваїв» (цитую за виданням Білецький П. «Георгій Нарбут». Л. 1985)

Ставок вдалося розшукати:

Тобто хутір Нарбутівка розташовувався десь у цьому місці:

Ось він, поворот на хутір:

А от місце де стояв будинок Нарбутів, локалізувати було складніше. Видимих останків його немає, місцевість досить сильно заросла:

Не лишилося не тільки Нарбутового будинку, а більш пізніших, селянських будівель. Ось рештки хати побудови 1970-их, які мені вдалося знайти недалеко від хутора:

Як же виглядав будинок Нарбутів? Автори фільму «Георгій Нарбут. Живі картини», вважають що так:

Це фраґмент з ілюстрації до байки Крилова «Добра лисиця», яку Георгій Іванович виконав у 1913 році:

Але що цікаво, якраз влітку 1913 року художник перебував на хуторі Нарбутівка, де міг малювати будинок з натури. На фото цього року, яке люб'язно надане правнучками художника Лесею та Даною Нарбут, бачимо Георгія Івановича (третій зліва) у групі людей, які сидять біля Нарбутівського будинку. Нарбут так описує цей будинок: «Панський маєток, від критих соломою селянських хат відрізняє металевий дах. Видно, що залізо було колись пофарбоване червоним кольором, але то було колись...» В цих словах відчувається, що будинок досить занедбаний, що перегукується з забитими дошками вікнами будинку на ілюстрації «Добра лисиця». Можливо, то дійсно зображений Нарбутівський будинок.

А знаходився будинок, за словами місцевих жителів, на цьому місці:

Ще одне архівне фото 1913 року зроблене на хуторі Нарбутівка:

Георгій Нарбут згадував, що навколо хутора були яблуневі сади: «... то в город заліземо, то яблоню обтрусимо, а Андрій Іванович розсердиться та кричить: Ах ви, саранча нарбутівська!»

Яблуневий сад я також знайшов:

Яблука з нарбутівського саду:

Загалом, місця де ріс Георгій Нарбут, було дуже приємно оглядати. Не дарма художник любив рідні місця, і не раз звертався до них у своїх графічних роботах. 

Це Пустогород, недалеко від Нарбутівки. Замальовка виконана під час літніх канікул 1907 року (в цей час Нарбут вже вчився у Петербурзі). Платон Білецький так описує цей період творчості художника: «Ряд начерків виконаний для задуманої Нарбутом серії «Колишня Малоросія». Звичайно, часи запорізької вольниці, козацьких полковників, сотників, гетьманів, вельмож, як то Румянцева-Задунайського або Неплюєва, можна було відтворити лише силою фантазії. Втім, не лише руїни, не тільки старовинні портрети могли нагадати про ці часи. Багато чого від XVII і XVIII століть збереглося в недоторканності: від села до села бродили сліпі кобзарі, сільські дівчата виряджалися по-старовинному, старики в крислатих солом'яних «брилях» неквапливо розкурювали запорізькі «люльки»; серед зелені біліли під золотистими покрівлями хатки-мазанки, перевертали крилами почорнілі за довге своє життя вітряні млини - «вітряки», височіли в розораних степах кургани з половецькими «кам'яними бабами», мальовничі, як у давнину, були міста з величними храмами гетьманських часів, зокрема - Глухів та Новгород-Сіверський. Все це Нарбут зобразив у своєму альбомі з більшим чи меншим успіхом». 

Лірник. Малюнок з альбому 1907 року.

Новгород-Сіверський. Малюнок з альбому 1907 року.

У Глухові я минулого року був, і напевно прийшла пора написати про глухівський період життя Георгія Нарбута. Але це вже зовсім інша історія.