Останнім часом вийшло кілька прекрасно виданий і надзвичайно інформативних книг Євгена Львовича у серії «Історія слов'янського кирилівського книгодрукування XV-XVII ст.», але зараз хотілося би поговорити не про них, а про дві його книги, що були видані майже пів-століття тому: Виникнення книгодрукування у Москві (1964) та Початок книгодрукування в Україні (1974).
Перша книга набагато більша, і форматом, і кількістю сторінок. Найцікавіше в ній не опис суспільно-політичної та релігійно ситуації в Московській державі у XVI ст., і не перелік матеріально-технічних передумов для виникнення книгодрукарства у Московії, а порівняння елементів дизайну в московських друках з такими же в інших кирилівських друках, а також проведення паралелей з рукописною книгою. Також цікаві думки щодо техніки набору перших московських книг. Слід відзначити, що автор приділяє найбільше уваги так званим «анонімним друкам», а не виданням Івана Федорова.
Про Івана ж Федорова більше в іншій книзі «Початок книгодрукування в Україні», хоча й не тільки про нього. У книзі, на основі архівних джерел, описується не лише суспільно-політична та релігійна ситуація Речі Посполитої тих часів, а і громадсько-цехове середовище міста Львова. Надзвичайно цікаві деякі біографічні дані, щодо осіб причетних до початків книгодрукування в Україні, зокрема Ґедеона Балабана. Виявляється, архієпископом Львівським з 1548 року був ще батько Ґедеона — Арсеній, який передав кафедру синові в 1566 році у спадок. Тепер зрозуміло, звідки і багата стрятинська бібліотека, і висока освіченість, і надзвичайна книжкова культура стрятинських і крилоських друків. Хоча, сам Балабан, був ще тою особою: колишній військовий (нічого не нагадує?) довгий час змагався за львівську кафедру, був одним з ініціаторів унії, але після її прийняття виявився трохи не єдиним її противником, боровся з львівським братством, в результаті чого загинув син Івана Федорова...
Але в книзі не лише про Балабана і Федорова. Багато уваги приділено також особі князя Острожського. І всі ці дані, як уже говорилося, ґрунтуються на унікальному архівному матеріалі. Цікаво, що ні до цієї книги, ні після, таких багатих архівних публікацій не траплялося (наприклад, у книзі Я. Запаска «Мистецтво книги на Україні XVI-XVIII ст.», 1971, архівних даних набагато менше, і вони стосуються не стільки релігі і політики, скільки цехових та ремісничих стосунків). Можливо, для Євгена Немировського були відкриті архіви, які були закриті для українських дослідників, а можливо просто ніхто, настільки системно як Немировський, не працював з архівними даними, адже це не так просто. Тут потрібне і знання мов: староукраїнської, польської, латинської; і терпеливість у перегляданні величезної кількості, часто малоцікавих для дослідження документів; і глибоке розуміння теми та епохи, і т. ін.
Власне книга «Початок книгодрукування в Україні» є інформативним і досить зрілим дослідженням. Цікаво, що у своїй автобіографії (Е. Немировский «Сторінки спогадів», М., 2005), щодо своєї книги «Виникнення книгодрукування у Москві», виданої на десять років раніше, Євген Львович пише: «Людиною в ту пору я був нікому не відомою. Працював у Науково-дослідницькому інституті поліграфічного машинобудування, з історичною проблематикою ніяк не пов'язаним. Історики мене не знали...»
Сьогодні ж ім'я Євгена Львовича Немировського відоме кожній людині, яка хоч трохи цікавиться історією кирилівського книгодрукування, і вклад дослідника в розвиток цього напрямку, неможливо переоцінити.
Немає коментарів:
Дописати коментар