Культурно-мистецький проект «Кирилівські читання»

Друзі, майже рік тому 14.04.2012 у цьому блозі був створений перший запис, а тепер, у рамках фестивалю «Книжковий арсенал» (24.05.2013–30.05.2013), ми готуємо програму «Кирилівських читань».

Що читати з історії та мистецтва кирилівських стародруків

Відразу скажу, що одної такої книги, де оглядово було би описане мистецтво шрифту кирилівських стародруків, немає. Визначний дослідник історії книгодрукування Євген Немировський рівно 10 років тому писав: «История кирилловского шрифта по сей день не написана. Данные палеографии отрывочны, а иногда – откровенно противоречивы» («История славянского кирилловского книгопечатания XV – начала XVII века». М. 2003). За ці 10 років ситуація практично не змінилася. Більше того, вона ускладнюється тим, що книги які стосуються кирилівського шрифту чітко поділяються на дві категорії: історія книгодрукування та мистецтво шрифту, де увага приділяється майже виключно шрифту гражданському. 

Тим не менше, деяка література є. І для початку ми би хотіли дати саме найпростішу та найдоступнішу літературу, для поступового входження в тему.

Михайло Максимович

Максимович Михайло Олександрович
15.09.1804 – 22.11.1873
Український вчений-енциклопедист, член-кореспондент Петербурзької Академії наук.

Шрифтові композиції в титулах та заголовках кирилівських стародруків

Доповідь на неофіційно-професійній зустрічі «Балачки про букви» 30.03.2013, Київ, креативний простір «Часопис».

Відрядження київського архитипографа П. Беринди до Москви

 У часи СРСР тодішня радянська пропаганда дуже любила тезу про московського першодрукаря, який започаткував українське друкарство. Те що Іван Федоров у Львові, як він сам писав, «друкарство занєдбалоє обновіл» воліли не згадувати. Але зараз не про це. Зараз про те, що не лише з Москви до України приїздили фахівці вчити українців друкарству. Було і навпаки: українці їздили навчати московитів.
Ось документ про відправлення до Москви Памва Беринди, славетного київського друкаря.

Кирилівський летерінг початку ХХ ст.

Бурхливий розвиток журнальної індустрії починається з другої половини ХІХ ст.  — після винайдення ротаційної друкарської машини (1863), адже з'явилася можливість друку великих тиражів.
До Російської імперії журнальний бум докотився трохи пізніше — у кінці ХІХ ст. В цей, початковий період чітко простежуються дві лінії у російському журнальному дизайні: західна модерновість та слов'янська традиційність. Кілька прикладів подібної традиційності у шрифтових рішеннях ми і хотіли показати

Друге видання «Книги про буквы» Юрія Гордона

Так, це не нова книга, а перевидання «Книги про буквы» 2006 року. Старе видання було доповнено, і значно збільшилося в об’ємі. Крім нової інформації, необхідність перевидання обґрунтовувалася ще й тим, що перше видання вже давно розійшлося, і придбати його майже не можливо. Це дійсно так. «Книга про буквы»  свого часу мала надзвичайну популярність, а інформація в ній (дуже добре і логічно структурована) сприймалася як одкровення. Тим більше, що подібних книг тоді на кирилівських теренах було обмаль. Це пізніше з’явилися і «Великие шрифты» Володимира Єфімова, і «История шрифтовой формы» Анатолія Кудрявцева, і «Живая типографика» Олександри Королькової», і «Естетика українського рукописного шрифту» Віталія Мітченка (2007). Та пройшло шість років і нова-стара книга Юрія Гордона вже сприймається не так однозначно. Тим не менше «Книга про буквы» і зараз приречена на популярність, адже таку кількість грамотно підібраного та надзвичайно розумно структурованого матеріалу (від талановитого і професійного шрифтового дизайнера, який розуміє про що він говорить) ми більше на знайдемо ніде. Разом з тим книга має ряд недоліків. Про всі ці моменти, як позитивні, так і не дуже, ми поговоримо нижче.